Бiблiйнi пригоди на небi i на землi - Юрiй Ячейкiн (сторінка 27)

- Об­лишмо зайвi ба­лач­ки.

- Ва­ша прав­да, капiта­не...

Аж тут Бен-Аку­ла ве­лич­но вип­ростав­ся i змах­нув сди­ною ру­кою, зак­ли­ка­ючи ва­тагу до ува­ги.

- Гей, хлопцi! - влад­но гук­нув вiн. - Грошi i кош­товностi - на боч­ку! Не бу­демо чи­нити­ся - бу­демо дiли­тися! Кож­но­му ка­тюзi ста­не по зас­лузi!

Як? Ота­ке все­народ­не свя­то та без ме­не?

Я про­жогом рво­нув на па­лубу.

- Ось i я!

13. НЕ БУ­ДЕ РИ­БА РА­КОМ

- Чу­вати, хо­че вiн нас­та­вити на путь iстин­ну, - Фан­фу­лик зне­важ­ли­во сплю­нув.

- Хай ро­бить, чо­го й­ого нав­чи­ли, - мир­но оз­вався Бо­чан. - Нам вже од­на­ково нiчо­го не до­помо­же.

Ярос­лав ГА­ШЕК.

Усе бу­ло б доб­ре, але я нiяк не мiг ви­киш­ка­ти з пам'ятi оте чарiвне ви­довись­ко - доб­ря­ча, ма­ло не до колiн ку­па сон­це­сяй­них мо­нет i на­бага­то мен­ша, але й на­бага­то кош­товнiша куп­ка зiрчас­тих дiамантiв.

А де за­раз ота ку­па i ота куп­ка?

Роз­по­роши­лися по чу­жих ки­шенях!

I як би це менi при­муд­ри­тися та зiбра­ти ух зно­ву до­купи?

Ме­та нiби не з до­сяж­них...

А за­галом до ме­не став­лять­ся доб­ре. Ав­то­рите­ту я на­був не­аби­яко­го. Моя по­пулярнiсть з дня на день зрос­тас. В очах ко­ман­ди я стаю зраз­ком i прик­ла­дом. Кож­не зре­чене мною сло­во жадiбно лов­лять i по­бож­но пе­река­зу­ють.

От i за­раз ми­мохiдь чую оповiдку про мою прин­ци­пову су­тич­ку з боц­ма­ном, дру­гою пiсля капiта­на лю­диною на суднi:

- Боц­ман ка­же й­ому: "Iоно, вип'смо вин­ця на­тураль­но­го?" А свя­тий отець твер­до сто­уть на свос­му: "Кра­ще де­нату­раль­но­го". До­теп­на лю­дина наш ка­пелан!

- А як вiн здо­рово вис­ту­пив на лекцiу про шкiдливiсть ви­пив­ки, яку за­ходив­ся чи­тати капiтан! - зах­ли­насть­ся iнший. - Iона встав i сми­рен­но мо­вив: "Капiтан вам роз­ка­же, а я й­ого оповiдку проiлюс­трую". I до то­го наiлюс­тру­вав­ся, що аж до ран­ку у трюмi зе­лених бiсе­нят ло­вив... Гiдна наслiду­вань лю­дина!

Сло­вом, дiла iдуть, язи­ки пле­туть, а нiхто й гад­ки не мас, що я весь час обмiзко­вую, як би ото ще раз по­бачи­ти двi чарiвнi ку­пи, спо­лученi до­купи. Нiхто не чус, як ниш­ком що­вечо­ра я уклiнно мо­лю Все­вишнь­ого:

- Гос­по­ди, наш­ли на нас хоч та­кого-ся­кого штор­мя­гу!

А зран­ку я зно­ву - се­ред грiшникiв. Див­лю­ся, як ду­рять во­ни один од­но­го, ки­да­ючи на боч­ку чорнi ку­бики з бiли­ми ця­точ­ка­ми, або лов­лять акул i шу­ка­ють в ухнiх не­ситих ут­ро­бах пляш­ки (за­кор­ко­ванi, зви­чай­но). Ну­дота ска­зити­ся мож­на.

А на морi - гладiнь. Навiть за борт пог­ля­нути гид­ко.

- Гос­по­ди, ко­ли ти наш­леш на нас хоч мир­ша­ву бу­рю? Ад­же один твiй под­мух, о гос­по­ди, i мо­ре враз збу­рить­ся...

План я роз­ро­бив прос­тий, але, з ог­ля­ду на морськi за­бобо­ни, ду­же дiй­овий. Лед­ве гос­подь дасть шторм, я ниш­ком по­випус­каю з ми­шоло­вок ко­рабель­них па­цюкiв i пер­шим за­панiкую:

- Щу­ри тiка­ють! Ря­туй­ся, хто мо­же! Спасiння на­ше - в дес­ницi божiй!

Бе­зумов­но, у штор­мо­вому ха­осi нiхто не до­бере, ку­ди го­лоднi тва­рюки тiка­ють: за борт чи в кам­буз по не­до­уд­ки. Ма­совою вте­чею щурiв з ми­шоло­вок я до­сяг­ну при­голом­шли­вого мо­раль­но­го ефек­ту. Це бу­де для них не­мов грiм з яс­но­го не­ба. Ад­же зав­дя­ки мудрiй ви­гадцi капiта­на пiра­ти звик­ли по­чува­ти се­бе у цiлко­витiй без­пецi, мов у бо­га за па­зухою.

На ць­ому пер­ший етап за­ляку­валь­ноу об­робки грiшникiв бу­де за­вер­ше­но.

Етап дру­гий: се­ред гро­му i блис­ка­вок (де­корацiу - во!) я про­рокую близь­кий кiнець суд­на, по самi биль­ця на­ван­та­жено­го нес­по­кута­ними грiха­ми, ли­хом та крив­дою. У зв'яз­ку з цим я мит­тю зас­но­вую i очо­люю жит­ло­во-ко­опе­ратив­не то­варис­тво для ви­молю­ван­ня теп­ло­го мiстеч­ка на небi з ок­ре­мим пер­со­наль­ним рай­ським ку­щем.

За готiвку - мо­нети i нiкчемнi кош­товнi камiнцi - бла­гопо­луч­на й успiшна по­дорож за мар­шру­том "Зем­ля - Не­бо" га­ран­то­вана.

Примiтка: хто за­жилить хоч копiй­ку, до самiсiнь­ко­го Страш­но­го Су­ду кипiти­ме у пе­кель­но­му ка­занi, з го­ловою за­нуре­ний у смо­лу та сiрку. Та ще дiдь­ки ро­гатi штри­кати­муть в бiк iржа­вими ви­лами...

Ко­рот­ко ка­жучи, наслiдок опе­рацiу пiд ко­довою наз­вою "Ря­туй­те вашi душi" му­сить бу­ти один - усе наг­ра­бова­не й нак­ра­дене опи­нить­ся в мо­уй торбi.

На ць­ому дру­гий етап об­робки бу­де за­вер­ше­но.

Третiй етап, тоб­то роз'яс­ню­валь­ний, чо­му не вiдбув­ся кiнець суд­на, я вирiшив не про­води­ти. Лiпше од­ра­зу по акцiу "Ря­туй­те вашi душi" ся­ду в шлюп­ку (тор­ба, звiсно, при менi) i вiддам швар­товi кiнцi.

Та на пре­вели­ку мою скор­бо­ту, усе це - в не­пев­но­му май­буттi. Навiть бла­гень­ко­го вiтер­ця кат­ма...

Я спе­ресер­дя плю­нув за борт в свiча­до не­озо­роу ка­люжi (хiба ж то мо­ре без хвиль з ба­ран­ця­ми?) i вже вкот­ре по­дум­ки взмо­лив­ся:

- О гос­по­ди, по­дай штор­мя­гу!

14. ТО­РОХ, ТО­РОХ ОБ СТIНУ ГО­РОХ!

"Пе­реби­ла сви­ня "От­че наш",

не­хай те­пер са­ма мо­лить­ся".

На­род­не прислiв'я.

Бу­ря ша­ленiла.

Блис­кавки не­само­вито шма­тува­ли хма­ри i пiрна­ли у чорнi хвилi, що на­сува­лися стiною.

Ог­лушли­во ре­готав грiм.

З усь­ого бу­ло вид­но, що бо­жий пос­ла­нець Iлляг­ро­мовер­жець цiсу ночi ви­конас тиж­не­ву нор­му. Бач, яку роз­ви­нув штормiвщи­ну! То бай­ди­кував, а те­пер, не­мов здурiлий, над­дас до пла­ну...

Ко­рабель "Зi свя­тими упокiй" стог­нав усiма шпан­го­ута­ми. Страхiтли­во скрипiли щог­ли. Замiсть вiтрил на ре­ях ло­потiло якесь не­зугар­не шмат­тя. Морськi роз­би­шаки по­пада­ли на колiна i пал­ко мо­лили­ся сво­ум од­но­оким, од­но­руким та од­но­ногим бож­кам.

Аж рап­том ве­летенсь­ка хви­ля пiдня­ла на­шу по­суди­ну ма­ло не до роз'ят­ре­ного Iллю­шею не­ба, а звiдти вда­рив та­кий грiм, нiби твердь не­бес­на роз­ко­лола­ся.

У цей слуш­ний мо­мент я й за­панiку­вав:

- Щурi тiка­ють!

Ефект був над­зви­чай­ний.

У не­пев­но­му освiтленнi блис­ка­вок я з присмнiстю спос­терiг, що навiть боц­ман по­полотнiв, хоч мав та­ку чор­ну шкiру, нiби одвiку коп­тився у пеклi i вми­вав­ся самiсiнь­кою смо­лою.

- Ря­туй­ся, хто мо­же! - за­волав який­сь при­дурок. У нашiй свя­тен­ницькiй справi що доб­ре - зав­жди знай­деть­ся ду­рень, який ла­ден щи­ро увiру­вати в будь-яку нiсенiтни­цю. Увiру­вати i га­ряче пiдтри­мати пал­ким га­ласом.

Я вже встиг вдер­ти­ся на iмпровiзо­вану три­буну, скла­дену з ря­туваль­них кiл (обе­режнiсть нiко­ли не за­вадить!) й роз­ви­нув муд­ре гас­ло невiдо­мого менi при­дур­ка:

- Грiшни­ки! Не тiло, а душi своу без­смертнi ря­туй­те! Бо­жий суд ось за­раз гря­де!

Зро­зумiло, та­коу ахiнеу морськi вов­ки ще нiко­ли не чу­ли, то­му во­на спра­вила на­леж­не вра­жен­ня: всi го­лови по­вер­ну­лися на мiй зак­личний глас.

А я не вга­вав:

- Iстин­но ка­жу: щурi тiка­ють - нас­тас кiнець суд­на. Пог­лянь­те на не­бо!

Усi слух­ня­но зве­ли очi горi.

- Що ви ба­чите? - за­питав я.

- Хма­ри та блис­кавки! - про­луна­ло у вiдповiдь од­ра­зу кiль­ка го­лосiв.

Отут я на­полiг:

- А я хма­ри наскрiзь про­зираю i ба­чу: на блис­ку­чому прес­толi Все­вишнiй си­дить, один у трь­ох ли­цях...

Усi з по­дивом вту­пились в ме­не.

- А вiн що - три­голо­вий? - за­питав чор­ношкiрий боц­ман, яв­но тем­ний язич­ник.

- Це в нь­ого пiсля пе­репою в очах тро­уть­ся, - з усмiшкою гiсни по­яс­нив капiтан Бен-Аку­ла. - Не звер­тай­те ува­ги, хлопцi. За­раз наш п'янич­ка поч­не у трюмi бiлих слонiв ло­вити. А те­пер слу­хай­те мою ко­ман­ду: ба­ласт за борт!

Спокiй капiта­на подiяв на пiратiв бла­годiй­но. Во­ни по­веселiша­ли, нiби й бу­ря вже вщух­ла.

- Стiй­те, грiшни­ки! - у роз­пачi вiдчай­душ­не за­волав я. - Не слу­хай­те капiта­на! То не ваш слав­ний Бен ка­же, а сам князь пiть­ми Вель­зе­вул гла­голить й­ого без­божни­ми вус­та­ми!

- Що? - на­раз визвiрив­ся капiтан. - Бунт у ме­не на бор­ту?!

- Все­вишнiй все ба­чить, все чус! - пiдви­щив я свiй про­рочий глас. - Вiн ба­чить, як ви пог­рузли в грiхи, не­мов у смер­дю­че ба­говин­ня. Вiн чус, як радiсно скре­гочуть зу­бами чор­ти у пеклi, ве­село i зав­зя­то го­ту­ючи ка­зани для чис­тки ва­ших чор­них душ.

- Ну? - за­питав капiтан боц­ма­на.

- Ме­ле, не­наче з га­ряч­ки, - вис­ло­вив при­пущен­ня той, виб­лиску­ючи бiли­ми зу­бами.

Та я ух заг­лу­шив гро­моподiбним зак­ли­ком:

- Грiшни­ки! Ку­пуй­те у ме­не, по­ки не пiзно, не­бес­не бла­женс­тво за грошi та камiнцi, здо­бутi злодiй­ством i роз­босм! Спо­кутуй­те грiхи вашi тяжкi. А грiхiв у вас ой як ба­гато! Гос­подь ска­зав - "не убiй"! Таж хiба ви слу­хас­тесь? Гос­подь су­воро на­казав - "не кра­ди"? А ви що дiсте? Зи­рите не­сити­ми очи­ма на пра­вед­но на­копи­чене доб­ро ближнь­ого! Навiть один у од­но­го на­магас­тесь ос­танню копiй­чи­ну ви­дури­ти! Жах! Гос­подь ра­дить "вда­рили те­бе по ки­шенi... ть­ху!.. по щоцi, пiдстав­ляй дру­гу", а ви хiба зас­во­ули бо­жесь­ку на­уку? Ой, бу­де вам не­пере­лив­ки, ой, бу­де!..

Капiтан Бен-Аку­ла усе бiль­ше хмурнiв, слу­ха­ючи мою пас­тирсь­ку про­повiдь.

- Боц­ма­не, - на­рештi зловiсне процiдив вiн, - чи не здасть­ся тобi, що цей зна­хабнiлий п'ян­ди­га роз­хи­тус на­шу залiзну дис­циплiну?

- Так точ­но, капiта­не!

- Мо­раль­но роз­кла­дас наш бой­овий ко­лек­тив?

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx311 Кб2167
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2491 Кб2436

Пошук на сайті: