Бiблiйнi пригоди на небi i на землi - Юрiй Ячейкiн (сторінка 4)

Цим лис­том офiцiй­но сповiщас­мо Вас, що Ваш так зва­ний Син­те­тич­ний Мо­зок нас­правдi с бре­хун i нак­лепник.

З при­яз­ню б'ю Вам чо­лом!

ПАТРIАРХ НАЙ­ВИ­ЩОт СВЯ­ТОСТI рНОХ.

Вiрно: ГОГ, в.о.ДЕ­МАГО­ГА"

Як не прик­ро, а нам до­ведеть­ся не­гай­но по­вер­та­тися на Аль­де­баран. Тiль­ки там, у га­рантiйнiй май­стернi ста­рого Кон Струк­то­ра, ми змо­жемо при­бор­ка­ти бунтiвнi елек­тро­ни Мо-Зку.

9. ДО­ДОМУ!

Мiж тим час ми­нав.

В па­рафiу патрiар­ха рно­ха скли­кали на­уко­воте­оре­тич­ну ба­лака­нину з пи­тан­ня прий­ому космiчних гос­тей без довiдок та ко­ман­ди­ровоч­них посвiдчень. В гос­трих де­батах з блис­ку­чими про­мова­ми вис­ту­пили Гог, Ма­гог i Де­магог. Во­ни зап­ро­пону­вали ви­яви­ти в ць­ому кар­ди­наль­но­му пи­таннi на­уко­ву обе­режнiсть та роз­судливiсть. Внаслiдок цих ро­зум­них про­позицiй на­уко­ва дум­ка не ух­ва­лила нiяко­го рiшен­ня. На­томiсть по­реко­мен­ду­вала ство­рити ревiзiй­ну комiсiю, щоб на ре­аль­них фак­тах пе­ревiри­ти, чи це ми при­летiли, чи якiсь iншi, i звiдки ми або якiсь iншi при­були - з Аль­де­бара­на чи з Сiрiуса. Пов­но­важ­ним го­ловою комiсiу од­ностай­но бу­ло об­ра­но патрiар­ха рно­ха.

От­же, ця за­гад­ко­ва лю­дина ле­тить з на­ми...

На борт зо­рель­ота вiн при­був з дво­ма гру­без­ни­ми валiза­ми. В од­ну нап­хав до­бовi та го­тельнi, а в дру­гу - довiдки на всi мож­ливi й не­мож­ливi ви­пад­ки жит­тя в сис­темi Аль­де­бара­на чи Сiрiуса.

На уро­чис­те зiбран­ня з на­годи зак­риття на­шого приль­оту збiгся ве­лелюд­ний на­товп.

Се­ред при­сутнiх я впiзнав прис­тарку­вато­го кар­но­го та­тя Ка­уна, святiй­шо­го роз­пусни­ка Ла­маха з обо­ма дру­жина­ми, най­старiших мо­лодикiв Ено­са, Iра­да, Ма­фуса­ла, Ка­уна­на та Ма­леле­ула, слав­них ков­че­гобудiвникiв Сiма, Iафе­та та Ха­ма на чолi зi стар­шим ви­кон­ро­бом Носм, мет­ко­го шин­ка­ря з Ве­ликим Огом, так нес­подiва­но оси­ротiлих ла­куз Го­га, Ма­гога i Де­маго­га, че­реду ве­лико­муче­никiв пiд наг­ля­дом гар­нень­коу жрицi з га­дючи­ми очи­ма, а ще..."

ВIД ВИ­ДАВ­ЦЯ

На ць­ому ру­копис космiчно­го Анонiма, на пре­вели­кий жаль, ури­васть­ся.

I що цiка­во: на­уко­ва дис­кусiя, яку за­почат­ку­вав патрiарх рнох, три­вас й по­нинi. Вiдмiннiсть у темi - ду­же нез­начна. Як­що у до­потопнi ча­си гос­тро сто­яло пи­тан­ня "При­летiли чи не при­летiли?", то те­пер вченi мужi не менш гос­тро спе­реча­ють­ся по темi: "Прилiта­ли чи не прилiта­ли?"

Важ­ко пе­ре­оцiни­ти всесвiтньо-iсто­рич­не зна­чен­ня знай­де­ного ру­копи­су. По-пер­ше, ми з'ясу­вали од­не з най­темнiших мiсць Бiблiу; по-дру­ге, нинi мо­жем зро­бити ре­альнiший вис­но­вок про при­чини Всесвiтнь­ого По­топу; по-третс, здо­гадус­мо­ся, чо­му Все­вишнiй поз­ба­вив ян­голiв плотi i пе­рет­во­рив ух у безтiлес­них iстот. Але це - зовсiм iнша iсторiя...

Те­пер ми твер­до знас­мо, ко­го ма­люва­ли первiснi ху­дож­ни­ки на ске­лях Са­хари, хто за­лишив у джун­глях Ама­зон­ки ве­летенськi кам'янi кулi i хто збу­дував у Ба­аль­бе­ку цик­лопiчний стар­то­вий май­дан­чик для зо­рель­ота.

Але ми не знас­мо, чи при­летять до нас зно­ву смiливi космiчнi мандрiвни­ки з Аль­де­бара­на?..

КНИ­ГА ДРУ­ГА. МАН­ДРИ ПIД ВСI ВIТРИ

"I узрiв гос­подь (бог), що ве­ликий за­непад лю­дей на землi, i що всi дум­ки i по­мис­ли сер­ця ухнi бу­ли зло пов­сякчас.

I роз­ка­яв­ся гос­подь, що сот­во­рив лю­дину на землi, i зас­му­тив­ся в серцi свос­му. I ска­зав гос­подь: ви­нищу з ли­ця землi лю­дей, кот­рих я сот­во­рив, вiд лю­дей до ху­доби, i гадiв i птахiв не­бес­них зни­щу; бо я роз­ка­яв­ся, що сот­во­рив ух".

БИТIр, розд.6, ст. 5-7.

ПРО­ЛОГ. ОЙ ЩО Ж ТО ЗА ШУМ УЧИ­НИВ­СЯ?

"Ко­ли лю­ди по­чали мно­жити­ся на землi i на­роди­лися у них доч­ки, тодi i си­ни божiу по­бачи­ли до­чок людсь­ких, що во­ни гарнi, i бра­ли ух собi у жо­ни, хто яку об­рав".

БИТIр, розд.6, ст. 1-2.

Уся ця пра­дав­ня iсторiя по­чала­ся з дрiбницi - ор­ди­нар­но­го нак­ле­пу штат­но­го кля­уз­ни­ка до Бо­жоу Кан­це­лярiу. Ось во­на - вiд пер­шоу лiте­ри i аж до ос­таннь­оу крап­ки.

"Бо­говi-бать­ковi

вiд ди­рек­то­ра те­ат­ру "Од­но­го Гля­дача",

хе­рувiма Пiдла­бузе­ла.

Ад­ре­са по­меш­кання: Третс Не­бо,

хма­рина-пе­рина N 13, рай­ський кущ N 21.

Копiя: бо­говi-си­ну.

Копiя: бо­говi-ду­ху свя­тому.

ЯБЕ­ДА

ЯС­НО­ВЕЛЬ­МОЖ­НИЙ ПА­НЕ ВСЕ­ВИШНIЙ!

Уклiнно тво­рю Вашiй Ви­сокостi ян­голь­ськi пись­ме­на, спов­ненi ду­шев­ноу гiрко­ти й служ­бо­воу роз­пу­ки.

До­ношу i скла­даю до Ва­шого прес­то­лу:

а) де­якi солiсти ян­голь­сько­го хо­ру жи­вуть воiсти­ну без­божно. Замiсть цiло­добо­во на ар­фах гра­ти i осан­ну Вашiй Ви­сокостi спiва­ти, во­ни без­со­ром­но во­лочать­ся за людсь­ки­ми доч­ка­ми. А котрi над­то нек­тар та ам­брозiю по­люб­ля­ють, то у нет­ве­резо­му станi на пте­родак­ти­лях та архiоп­те­рик­сах га­са­ють, по­рушу­ючи пра­вила на­шого без­хмар­но­го iсну­ван­ня. У­явiть собi. Ва­ша Ви­сокiсть, са­танинсь­ку кар­тинку: бов­дур з та­ранею в зу­бах та­ранить якусь ти­ху й мир­ну хма­рину-пе­рину! Жах!

б) внаслiдок злiсних по­рушень з бо­ку отих во­лоцюг та беш­кетникiв вже не­од­но­разо­во бу­ли зiрванi ду­же вiдповiдальнi ре­петицiу в те­атрi "Од­но­го Гля­дача". По­рядок i пос­лух як чорт язи­ком зли­зав.

в) менi як служ­бовiй i об­важнiлiй в обов'яз­ках особi цi грiхо­вод­ни­ки вiдкри­то пог­ро­жу­ють страхiтли­вими ка­рами. Так, примiром, ян­гол Аза­зел при свiдках зап­ри­сяг­нувся, що вис­ку­бе з крил мо­ух усi пе­ра, аби ви­яви­ти мос справжнс сство, як без­кри­лого "га­да пов­зу­чого" (це й­ого, а не мiй вислiв).

Гос­по­ди, а як же я тодi до­носи­тиму до Ва­шого прес­то­лу ябе­ди про по­точнi спра­ви та ян­голь­ськi вип­ра­ви? Менi ж нiхто навiть ла­мано­го пе­ра не по­зичить.

Амiнь!

Хе­рувiм Пiдла­бузел.

Влас­но­руч­но, ро­ку 1170 вiд Сот­ворiння Свiту".

Як­би хваць­кий па­рубок Аза­зел не за­був сво­су обiцян­ки по­гада­ти на кри­лах Пiдла­бузе­ла за й по­нинi по­шире­ним ме­тодом "Лю­бить - не лю­бить", не бу­ло б i нiякоу ябе­ди. А не прий­шла б до Бо­жоу Кан­це­лярiу ота ябе­да, не по­чала­ся б i уся ця iсторiя.

А вiдтак - ось уу по­чаток.

Бу­ла та­ка свiтла нiч, якоу нiко­ли не бу­вас у де­тек­тивних ро­манах. У та­ку нiч хлопцi замiсть га­зиро­вано­го нек­та­ру п'ють со­лодкi дiвочi поцiлун­ки. П'ють i не нап'ють­ся!

I хлопцi срiбни­ми кри­лами гор­нуть дiвчат до се­бе.

Зо­лотi стру­ни арф тчуть чарiвне ме­режи­во не­бес­них ме­лодiй. Ти­хо ли­нуть зву­ки зо­ряних сфер. Зiрки пе­ремор­гу­ють­ся у му­зич­них рит­мах.

У хлопцiв дужi ру­ки. Во­ни мо­жуть нес­ти дiвчат да­леко-да­леко. Аж до са­мого обрiю. Ту­ди, де схо­дить осяй­не сон­це.

А мо­жуть по­летiти ви­соко-ви­соко i зiрва­ти ко­ханiй зiрку пер­шоу ве­личи­ни, на яку ас­тро­номи й досi тiль­ки заз­дро пог­ля­да­ють у те­лес­ко­пи. А ко­ли ка­валер не ску­пий, вiн не­се дiвчинi цiле зо­ряне на­мис­то.

- Аза­зеле, ти ме­не ко­хасш? - нiжно ше­поче дiвчи­на.

- Про що й пи­тати! - освiдчусть­ся хло­пець. - Ти моя най­чарiвнiша ко­мета, що спа­лахус i розсiюс пiть­му й мо­рок... Ти мов ве­сел­ка, зiтка­на з усiх коль­орiв со­няч­но­го спек­тру... Ти прим­хли­ва гра тiнi i свiтла на каз­ко­вих пла­нетах подвiй­них сонць... Хо­чеш, я ко­хати­му те­бе цiлу вiчнiсть?

- Ой, прав­да?

- Щоб мою ар­фу грiм по­бив! Щоб моу кри­ла блис­кавка спа­лила, ко­ли бре­шу!

А далi со­лов'у слу­ха­ють дов­гу й тас­мни­чу мор­зянку поцiлункiв, яку ми мо­жемо пе­реда­ти хiба що най­щедрiшою ба­гаток­рапкою.

- Що то за хмар­ка пли­ве, Аза­зеле?

- Де?

- А он - по­над лiсом...

- Гос­по­ди! Це ж не хма­рина, а бо­жа пе­рина! Не спить­ся ста­рому, ка­ри на нь­ого не­бес­ноу не­мас! Ка­тасть­ся по па­рафiу опiвнош­ник!.. Ану, ху­тень­ко хо­вай­ся за моу кри­ла, щоб Все­видю­щий не по­бачив...

А з не­ба уже гри­мить Гуч­но­мовець:

- Аза­зеле, де ти?

- Ось я! - ози­васть­ся хло­пець.

- А що там у те­бе за кри­лами?

- Тiнь моя.

- Гар­на тiнь твоя... Врод­ли­ва... Ви­капа­на пра­матiр рва... I що ти з нею ро­биш, Аза­зеле?

- Слав­лю iм'я твос!

- Як це?

- А от пос­лу­хай...

I вiн заспiвав ян­голь­ським го­лосом:

Нiч яка, гос­по­ди, мiсяч­на, зо­ряна,

Вид­но, хоч гол­ки зби­рай!..

I ска­зав Гуч­но­мовець:

- Це доб­ре!

Лiг Все­вишнiй на теп­лу пе­рину та й поп­лив над грiшною зем­лею далi. А хло­пець зно­ву вда­рив по зо­лотих стру­нах:

Ой не свiти, мiся­чень­ку,

Не свiти нiко­му...

Ой, дав­но це бу­ло. Вже й то­го бо­га не­мас, а за­коханi i досi за не­бом пиль­ну­ють...

Вранцi на небi став­ся шар­ва­рок. Хе­рувiмчи­ки вмо­чува­ли пензлi у ве­сел­ку i, за­зира­ючи у шпар­галку, сумлiнно ма­зали на хма­рах:

"Солiсти ян­голь­сько­го хо­ру! Всi, як один, вiдда­мо сла­воспiви своу Все­вишнь­ому!"

"Спа­сибi, бо­же, вам за те, що ви нам сон­це за­пали­ли!"

"Ян­го­лятам до 16 вiкiв ди­вити­ся на грiшну зем­лю - зась!"

"Сла­ва на­шому бать­ковi рiдно­му!"

"Пий­те бо­жес­твен­ний нек­тар!"

"У рай­мазi с ве­ликий вибiр арф та нiмбiв усiх розмiрiв i фа­сонiв".

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx311 Кб2167
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2491 Кб2436

Пошук на сайті: