Бiблiйнi пригоди на небi i на землi - Юрiй Ячейкiн (сторінка 6)

ГЛЯ­ДАЧ СХВА­ЛЮр

У те­атрi "Од­но­го Гля­дача" вiдбу­лася прем'сра но­воу му­зич­ноу ко­медiу "Ех, яб­лучко!" Кар­ти­ни рай­сько­го жит­тя ди­ха­ють житт­свою прав­дою, хоч де­що i пе­ре­об­тя­женi не­житт­сви­ми об­ра­зами Ада­ма i рви. Хви­лю­ють сво­сю емоцiй­ною си­лою сце­ни грiхо­падiння, вiдтво­ренi в ого­ленiй ре­алiстичнiй ма­нерi. На жаль, сце­ни виг­нання з раю ма­ють де­що дек­ла­ратив­ний прис­мак. Де­магогiчнi на­тяки, що лу­на­ють в мо­ноло­гах Спо­кус­ни­ка, зайвi. Але в цiло­му су­ворий Гля­дач схва­лив но­ву вис­та­ву.

Сер ТЕ­АТ­РАЛ.

МЕТ­КИЙ ГЕ­НЕРАЛ

Учо­ра в рай-мазi ви­дава­ли мiсячнi пай­ки рай­ських яб­лу­чок. Ще зран­ку ут­во­рила­ся ве­личез­на чер­га. Ко­ли за пай­кою прий­шов го­лов­но­коман­ду­вач вiй­ська не­бес­но­го Ми­хай­ло Ар­хис­тра­тиг, чер­га вже гу­била­ся за ро­гом ба­зовоу хма­ри. Але ге­нерал не роз­гу­бив­ся. Вiн дав ко­рот­ку ко­ман­ду:

- Крррю-гом!

Та­ким чи­ном ар­хангел Ми­ха­ул ще раз про­демонс­тру­вав свiй та­лант тон­ко­го стра­тега i, як i на­лежить хо­роб­ро­му во­уновi, опи­нив­ся на чолi.

Арх БАХ­ВАЛ.

ГО­ЛОВ­НЕ - ПИЛЬНIСТЬ

Ян­го­ли Сампсiх та Ана­гемас до нес­тя­ми по­коха­ли од­ну доч­ку людсь­ку на iм'я Рахiль. Але во­ни нiяк не мог­ли з'ясу­вати, до ко­го з них Рахiль при­хильнiша. Во­на охо­че хи­лила­ся до обох, прав­да, жод­но­му не да­ючи пе­рева­ги. Аби покiнчи­ти з цим не­пев­ним ста­ном не­ваго­мостi i на­рештi розв'яза­ти пiкан­тну тас­мни­цю, Сампсiх зап­ро­пону­вав Ана­гема­совi:

- Бра­те мiй не­бес­ний! Тре­ба нам вип­ро­бува­ти Рахiль. Зро­бимо так. Ко­ли прий­де­мо до неу до­дому, да­вай уда­мо, що сва­римо­ся, i влаш­тусмо ду­ель на блис­кавках. Але нас­правдi спо­пеля­ти один од­но­го не бу­демо. Потiм обид­ва по­падас­мо, нiби нашi душi вже вiдлетiли до бо­га.

- I що ж ми цим з'ясус­мо? - за­питав Ана­гемас.

- А от що! - вiдповiв Сампсiх. - До яко­го тру­па Рахiль ки­неть­ся пер­шо­го, то­го тру­па во­на i ко­хас дуж­че.

- Мо­же, ще й поцiлус! - у зах­ватi ви­гук­нув Ана­гемас.

Так во­ни i зро­били. Прий­шли i пос­ва­рили­ся. Блис­кавки! Грiм! Ко­ли на цей гвалт Рахiль вбiгла до кiмна­ти, до по­бачи­ла, що обид­ва ко­ханцi ва­ля­ють­ся на пiдлозi i не ди­ха­ють. Дiвчись­ко ки­нуло­ся... до ша­фи.

- Ви­ходь, Атар­ку­фе! - радiсно пок­ли­кала во­на. - Цi два дурнi пов­би­вали один од­но­го!

Ота­ка-то вiрнiсть у до­чок людсь­ких...

Ян­го­ли, будь­те пильнi в iнтим­них дiян­нях з маль­ова­ними кра­суня­ми.

Нек­тарiй де АМ­БРУ­АЗ.

3. ПРОГ­НОЗ НА СТО РОКIВ УПЕ­РЕД

- Чо­го це слу­ги божi -до мо­лодят чiпля­ють­ся? - зди­вував­ся бу­ло патрiарх Ной. - Ну, ко­ха­ють­ся... Одвiку ж так бу­ло! Що тут та­кого? Знай­шли що в ча­сопис ту­лити... Аби па­тяка­ти та плiтки мно­жити!

I щоб вга­мува­ти роз­бурханi по­чут­тя, вiн вий­шов на фiнiшну пря­му:

ПРО­РОКУ­ВАН­НЯ ПО­ГОДИ

Ос­таннiми дня­ми зберiгасть­ся яс­на без­хмар­на по­года. Тiль­ки вночi зем­ну твердь ряс­но вкри­вас ро­са. Але ве­лелюб­ний Все­вишнiй го­тус людс­тву прис­мний сюр­приз. За вiдо­мос­тя­ми Не­бес­ноу Служ­би Хмар у най­ближ­че столiття слiд че­кати Всесвiтню Зли­ву. За по­переднiми да­ними розкiшний во­дос­пад три­вати­ме со­рок дiб".

- Гос­по­ди, спа­си i по­милуй! - заб­ла­гав Ной, вра­жений цим не­чува­ним прог­но­зом, що про­року­вав - не ма­ло не ба­гато - всесвiтнс стихiй­не ли­хо.

А вдень сон­це пря­жило так, що аж у носi пе­реси­хало. Лю­ди посмiяли­ся з яв­но не­дореч­но­го прог­но­зу, та й по то­му. Тiль­ки вiру­ючий Ной, як то iншi ка­жуть, не скла­дав гос­троу по­лемiчноу зброу.

- По­года до до­щу по­вер­тас! - бу­бонiв вiн, ви­тира­ючи з ли­сини ряснi краплi по­ту.

- Та що ви, ба­теч­ко! Який дощ у спе­ку?

- А хiба це спе­ка? От ко­лись бу­ла спе­ка! При­гадую, усi ль­одо­вики роз­та­нули, а твердь зем­на до то­го всох­ла, що уся пе­регор­би­лася... Ота­ке бу­ло! Усiм спе­кам - спе­ка!

- Так уже нiхто й не пам'ятас, ко­ли це бу­ло...

- На­гадаю не­дав­ню спе­ку, будь лас­ка! Во­на ли­ше яки­хось трис­та рокiв, як ми­нула­ся...

- Це ви про яку?

- А про ту, що приз­ве­ла до пер­ма­нен­тно­го за­коло­ту. Пам'ятаю, сон­це до то­го сма­лило, що мод­ницi при­пини­ли веш­та­тись до пе­рука­рень. Вий­де мо­лоди­ця на со­неч­ко, i во­лос­ся са­мо ку­черя­вить­ся. Пер­ма­нент го­товий! А що вже пе­рукарi не­бо сва­рили - страх! А потiм во­ни змо­вили­ся мiж со­бою i гур­том ви­каню­чили у Все­вишнь­ого пер­ше за­тем­нення Сон­ця!

- Та ко­ли це бу­ло...

- Як то ко­ли? Зовсiм не­дав­но! У нашiй мiсце­востi й досi усi ку­черявi, а зас­маглi такi, нiби про­печенi... А ви ка­жете - дав­но!

А вночi й­ому прис­нився бла­жен­ний сон. Нiби й­ому на ювiлей п'ят­сотлiття не­беснi хе­рувим­чи­ки по­дару­вали па­расоль­ку з неп­ро­мокаль­ноу чор­то­воу шкiри. Але тiль­ки-но патрiарх зiбрав­ся за ту зво­руш­ли­ву тур­бо­ту по­дяку­вати, як якась бiсо­ва ду­ша по­чала у дверi грю­кати. I так не­само­вито грю­кала, що ста­рий про­кинув­ся.

У дверi й справдi хтось на­хаб­но ло­мив­ся.

- Гос­по­ди! - прос­тогнав Ной. - I ко­го це глу­поу ночi до ме­не не­чис­та си­ла не­се?

- Бо­га! - про­луна­ло знад­во­ру.

"Ой, ли­шень­ко! - жах­нувся патрiарх. - Що ж це я з дур­но­го сну ляп­нув?"

Трем­тя­чими ру­ками вiн по­хап­ли­во вiдки­нув клям­ку i впус­тив нес­подiва­ного гос­тя.

- Гос­по­ди, ось я! - ви­чавив з се­бе.

- Ба­чу! - мо­вив Все­вишнiй i су­воро за­питав: - Чи ти мо­лив вранцi спас­ти те­бе i по­милу­вати?

- Я, о гос­по­ди!

- Так от: ти - сди­ний, хто склав та­ке ро­зум­не й зав­бачли­ве молiння. А те­пер слу­хай i за­пам'ято­вуй.

4. ДОБ­РА НА­РАДА - НЕ ДЛЯ НА­РАДА

На по­ряд­ку ден­но­му сiмей­ноу ра­ди: що зро­бити, щоб се­бе не вто­пити?

При­сутнi: Ной, Сiм, Iафет, Хам.

З ко­рот­ким вступ­ним сло­вом вис­ту­пив патрiарх Ной:

- Си­ни моу! Ви вже знас­те з про­року­ван­ня по­годи, що про­тягом най­ближ­чо­го столiття ста­неть­ся вiко­пом­на подiя - Всесвiтнiй По­топ. Не бу­ду вiд вас при­хову­вати: ми­нулоу ночi менi бу­ли спу­щенi зго­ри до­дат­ковi вказiвки. Нашiй не­величкiй, але згур­то­ванiй нав­ко­ло ме­не сiм'у да­но над­людь­ске зав­дання - у ре­кор­дно стислi сро­ки спо­руди­ти цiль­но­дерев'яну пла­вучу ба­зу за га­бари­тами 300 на 150 на ЗО лiктiв. Для чо­го потрiбен та­кий ве­ликий ков­чег? Щоб пiд час вiко­пом­ноу подiу вря­тува­ти на нь­ому вiд не­мину­чоу по­гибелi уся­коу тварi по парi. Якi бу­дуть дум­ки i про­позицiу?

Сiм. Бать­ку i бра­ти! Да­вай­те без зай­воу панiки по­думай­мо, чи бу­де це ве­лич­не зав­дання нам пiд си­лу, як­що ми вiзь­ме­мо за мiру дов­жи­ни, нап­риклад, лiктi Ха­ма?

Хам. До чо­го тут я?

Сiм. А до то­го, ми­лий бра­тику, що лiктi у те­бе дов­же­лезнi, не­мов сажнi.

Ной. Що ж ти про­понусш, си­ну мiй?

Сiм. Я про­поную об­ра­ти за мiру дов­жи­ни лiктi ма­лога­баритнi. Чо­го ми цим до­сяг­не­мо? По­пер­ше, дос­тро­ково ви­конас­мо по­чес­не зав­дання! По-дру­ге, збе­реже­мо не один ку­болiкоть цiнно­го будiвель­но­го ма­терiалу. По-третс, цi ви­сокi ви­роб­ничi по­каз­ни­ки за­без­пе­чать нам премiу та iншi ви­яви ма­терiаль­но­го i мо­раль­но­го за­охо­чен­ня.

Хам. Оце утяв!..

Ной. Ха­ме, при­пини не­ор­ганiзо­ванi ви­гуки! Сло­во для вис­ту­пу на­дасть­ся Iафе­товi. Пiдго­тува­тися - Ха­му.

Iафет. Бать­ку i бра­ти! Ви­соке зван­ня ков­че­гобудiвни­ка воз­ве­личус...

Хам. Ко­го?

Iафет. ...нак­ла­дас...

Хам. Що?

Iафет. ...i кли­че!

Хам. Ку­ди?

Ной. Вос­таннс по­перед­жую: Ха­ме, при­пини!

Iафет. Ми, славнi ков­че­гобудiвни­ки, тво­римо пiсля­потоп­ну iсторiю, бо спо­руд­жусмо пер­ший у свiтi пла­вучий зо­опарк за про­мовис­ти­ми га­бари­тами 300 на 150 на ЗО. Всi - на вах­ту! Всi, як один, бу­демо пра­цюва­ти i бо­га не за­бува­ти! Але не слiд та­кож за­бува­ти i свя­ту мо­лит­ву. Та однiй лю­динi не пiд си­лу i тру­дити­ся, i мо­лити­ся у ре­кор­дно стислi стро­ки. Ось чо­му я смiли­во вiдки­даю не­дореч­ну за­раз скромнiсть, яка мо­же тiль­ки заш­ко­дити за­гальнiй справi, i з усiсю вiдповiдальнiстю даю вам сло­во: весь мо­литов­ний клопiт я бе­ру на се­бе! Нев­томно мо­лити­мусь з ран­ку до ве­чора за всю будiвель­ну бри­гаду. На­шим ви­роб­ни­чим гас­лом хай бу­де: один - за всiх, всi - за од­но­го!

Ной. Сло­во для вис­ту­пу на­дасть­ся Ха­мовi.

Хам. На­рештi... Бать­ку i бра­ти! Я чув тут дивнi сло­ва. Де­якi про­мовцi, ба­чу, ладнi замiсть ков­че­га влiзти в боч­ку з-пiд осе­ледцiв. А де­яким надмiру пиш­но­мов­ним базiкам я хо­чу на­гада­ти: скiль­ки пок­лонiв не бий, а ло­бом цвя­ха не заб'сш! Хо­чу звер­ну­ти ува­гу зборiв на iнше, а са­ме на батькiв до­рогов­каз - узя­ти вся­коу тварi по парi" Але чи вiдо­мо ша­нов­ним збо­рам, скiль­ки на землi усь­ого су­щого?

Сiм. А звiдки нам зна­ти?

Iафет. Рег­ла­мент!

Ной. По­мовч, Iафе­те! Хам дiло ка­же...

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx311 Кб2167
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2491 Кб2436

Пошук на сайті: