Бiблiйнi пригоди на небi i на землi - Юрiй Ячейкiн (сторінка 8)

До пiзнь­оу ночi че­кали бать­ка си­ни Носвi. А сам патрiарх зне­силе­но зва­лив­ся в яко­мусь глу­хому за­капел­ку "Го­лов­ко­лоди" i згор­нувся клу­боч­ком на нiч, щоб зран­ку ри­нути до келiу пром­будма­терiалiв. Уже не бу­ло жод­них сумнiвiв, що й­ого там зустрiнуть по-дiло­вому: бо­роть­ба аж бу­яла...

7. ВIДЧАЙ­ДУШ­НЕ РIШЕН­НЯ ХА­МА

Тиж­день кiнчав­ся, а про бать­ка - нi слу­ху нi ду­ху. Пiшов i як у во­ду впав.

Зав­бачли­вий Iафет за­ходив­ся пи­сати нек­ро­лог, щоб за­роби­ти грошi. Iстин­но ска­зано: не­ма бiди без доб­ра.

Прак­тичний Сiм по­дав­ся до бать­ко­воу ко­шари, щоб виз­на­чити, скiль­ки удокiв зап­ро­сити на по­мин­ки.

Ли­ше Хам пiшов шу­кати грiшне тiло не­обач­но­го патрiар­ха.

Хам - яке щас­тя! - знай­шов бать­ка ще жи­вого. Це ста­лося нап­рикiнцi ро­бочо­го дня. Патрiарх, мов хра­мовий жеб­рак, ка­нючив пе­ред за­чине­ними две­рима прий­ом­но­го чис­ти­лища:

Сон­це ни­зень­ко,

Вечiр бли­зень­ко,

Зглянь­ся на ме­не,

Мов сер­день­ко!..

Крiзь об­шитi вог­нетрив­кою дiдь­ко­вою шкiрою дверi чис­ти­лища по­чув­ся обу­рений го­лос сто­рожо­воу вiдь­моч­ки:

- Я ж вам вже чортi-скiль­ки ка­зала: прий­ому не­ма i не бу­де! Тиж­день бо­роть­би з тя­гани­ною закiнчив­ся! Слiд бу­ло вкла­дати­ся у вка­занi стро­ки!

- Сер­день­ко мос...

- От же злов­реднi цi ста­рич­ки!..

- Ходiмо до­дому, та­ту, - пох­му­ро ска­зав Хам.

Удо­ма Ной, зне­силе­ний тиж­не­вою бо­роть­бою з тя­гани­ною, роз­пачли­во оповiдав:

- Си­ни моу! Я ви­бив з цих ко­лод­никiв дев'ят­надцять ре­золюцiй, ви­каню­чив со­рок один пiдпис i ви­молив трид­цять шiсть штампiв та пе­чаток рiзноу конфiгу­рацiу - три­кут­них, чо­тири­кут­них, пря­мокут­них, круг­лих та оваль­них, ма­лих i ве­ликих. Менi ли­шало­ся впо­люва­ти ли­ше пiдпис го­лов­ко­лод­ни­ка, аж тут - о ли­шень­ко! - тиж­день бо­роть­би закiнчив­ся. Те­пер ого­лоси­ли мiсяч­ник бо­роть­би за удос­ко­нален­ня прий­ому вiдвiду­вачiв. А вже удос­ко­налю­ють зовсiм страх! Хоч у стiну го­ловою бий­ся. Та хiба до­помо­же? Тiль­ки гулi наб'сш. По­ки не удос­ко­налять, прий­ому не бу­де...

- Та­ту! - рап­том звiвся на но­ги Хам. - Бла­гос­ловiть на под­виг, та­ту!

I з ци­ми сло­вами вiн рiшу­че взяв зi сто­лу про­ект ков­че­га, що вiд хи­мер­ноу сумiшi пiдписiв, коль­оро­вих ре­золюцiй та рiзно­калiбер­них пе­чаток i штампiв на­гаду­вав ди­вовиж­ний мис­тець­кий ше­девр, що й не снив­ся навiть абс­тракцiонiстам.

- Нев­же пiдеш? - ще не вiря­чи, за­питав Ной.

- Пiду! - твер­до за­пев­нив Хам.

- До­рогий бра­тику, - роз­чу­лив­ся Iафет, - ко­ли що, не хви­люй­ся, я на твiй по­хорон скла­ду зво­руш­ли­ву про­мову.

- А я. Ха­ме, - роз­бурхав­ся й Сiм, - на по­мин­ки за­колю тво­го ка­бана! Щоб твоя жiнка з тим о до­роба­лом кло­поту не ма­ла... Чи, мо­же, ти доз­во­лиш зас­ма­жити ще й сво­ух по­рося­ток?

8. ЦИР­КУ­ЛЯР ДРУ­ГИЙ

Ма­буть, в очах Ха­ма та­ки бу­ло щось ди­ке. Щось та­ке, що од­ра­зу нас­то­рожу­вало i по­род­жу­вало в серцi не­вираз­ний нес­покiй. Вiд та­ких очей слiд або тiка­ти, або не­гай­но на них ре­агу­вати.

Чарiвнiй вiдь­мочцi, що всев­ладне па­нува­ла в прий­ом­но­му пе­ред­по­коу ту­тешнь­ого патрiар­ха, тiка­ти бу­ло нiку­ди. Бiль­ше вiд то­го - навiть про­типо­каза­но: во­на ви­кону­вала тут обов'яз­ки ка­меню­ки на шля­ху. Ко­жен, хто ло­мив­ся до свя­тая свя­тих, му­сив на нiй об­ла­мати­ся.

То­му-то во­на - ледь за­зир­ну­ла в очi Ха­ма - не­гай­но й рiшу­че вiдре­агу­вала:

- Кни­га скарг зна­ходить­ся у схо­ванцi на де­сято­му по­версi. Схо­ди на ре­монтi. Ключ вiд схо­ван­ки дав­но за­губ­ле­но, бо якась не­чис­та си­ла ви­кину­ла й­ого у смiттспровiд.

Як.пра­вило, опiсля та­коу за­яви оше­леше­ний вiдвiду­вач зад­ку­вав до две­рей, об­би­тих вог­нетрив­кою шкiрою (уу шля­хом ду­же хит­ро­муд­рих комбiнацiй вимiня­ли у пеклi на рiчний за­пас дров). Але цей про­хач замiсть за­голо­сити дур­ним ба­зар­ним кри­ком ли­ше осяй­но всмiхнув­ся, нiби по­чув до­теп­ний жарт.

Вiдь­моч­ка гля­нула на нь­ого ще з бiль­шою пiдоз­рою. Воiсти­ну який­сь не­нор­маль­ний! Ти й­ому про за­губ­ле­ний ключ, а вiн тобi - зу­би вис­ка­люс. Точ­но псих! I не iнак­ше!

- Ви дов­го бу­дете за­важа­ти менi плiдно пра­цюва­ти? - за­пита­ла во­на з емоцiйнiстю при­дорожнь­ого стов­па.

- I ба­гато та­ких, що вам за­важа­ють? - не ре­агу­вав на уу про­мовистi на­тяки Хам.

- Трап­ля­ють­ся, - вiдру­бала язич­ком, мов со­кирою, вiдь­моч­ка.

- Та що ви ка­жете?

- Що знаю, те й ка­жу. Не­дав­но був тут один чок­ну­тий. Й­ого не долiку­вали i ви­пус­ти­ли, а вiн до нас з пре­тензiями прий­шов. Як­що на­родив­ся дебiлом, то це вже не­вилiков­но. Ви ча­сом не з й­ого ро­дичiв?

- Здасть­ся, нi, - за­мис­ле­но вiдповiв Хам.

- То хто ж ви?

- Не впiзнас­те?

- Ха! I ще тричi - ха-ха-ха!

- Я всев­ладний Цир­ку­ляр Дру­гий! Ко­ли що, вмить ки­ну за гра­фи!

Як­би цiсу митi на стiл вiдь­моч­ки вибiгла жи­ва ми­ша, во­на б мен­ше жах­ну­лася.

А Хам не вга­вав:

- Чи знас­те, що я з ва­ми зроб­лю? От вiзь­му i зроб­лю! Тут нiко­го не­ма...

- Що?!

- Проб'ю дiрко­колом!

- Ой!

- За­суну в най­дов­шу шух­ля­ду!

- Ай!

- Лич­ко так прош­темпе­люю, що ма­ти рiдна не впiзнас!

- Ой-ой-ой!

Вiдь­моч­ка прить­мом ви­пор­хну­ла з-за сто­лу i вмить за­чини­лася в iнвен­та­ризо­ванiй шафi.

Шлях до свя­тоу iз свя­тих був звiль­не­ний.

Вiзит до го­лов­ко­лод­ни­ка ми­нув­ся ще в бiльш бо­жевiль­но­му темпi: щоб здо­бути ос­таннiй пiдпис, на про­ектi ков­че­га вис­та­чило однiсу хви­лини. Ста­лося чу­до - на­рештi збу­лося зак­личне i, зда­вало­ся б, мiфiчне гас­ло: "КОЖНIЙ СПРАВI - ОД­НУ ХВИ­ЛИНУ!"

Рiвно за хви­лину Хам вий­шов з ку­мирнi. За­чиня­ючи за со­бою дверi, ще й встиг гук­ну­ти:

- Свiдкiв не­ма!

Потiм ми­мохiдь штур­хнув но­гою iнвен­та­ризо­вану ша­фу.

- Ай! - по­чуло­ся звiдти.

У келiу пром­будма­терiалiв ска­зали:

- Ну, от ба­чите! Чо­го бу­ло га­ряч­ку­вати? Не ми­не й ста рокiв, як ви свiй ков­чег збу­дус­те...

Нас­тупно­го дня зак­ла­ли ста­пелi.

У цю уро­чис­ту мить стар­ший ви­кон­роб Ной ви­голо­сив ко­ротень­ку, мобiлiзу­ючу про­мову:

- Ну, з бо­гом!

Iафет пiдслу­хав, що Хам про­бур­чав:

- До­помо­же нам цей бо­же, як слiпо­му оку­ляри...

9. ХАМ НIЧО­ГО НЕ РО­БИТЬ САМ

Урив­ки з що­ден­ни­ка рiзно­роба Сiма.

"До По­топу за­лишасть­ся ще сто рокiв. Цiлий вiк! I з тих ста рокiв жод­но­го дня не мож­на зга­яти да­рем­но. Кож­но­го ве­чора ми му­симо з гордiстю (бе­зумов­но, зас­лу­женою) пiдсу­мува­ти:

- День ми­нув не­мар­но!

Стар­ший ви­кон­роб, май­стер на всi ру­ки Ной на­казав, щоб ко­жен слав­ний ков­че­гобудiвник вiв ви­роб­ни­чий що­ден­ник, у яко­му хо­ча б кiль­ко­ма сло­вами пи­сав про своу ви­роб­ничi зви­тяги та ле­ген­дарнi дiян­ня. Щоб анi зер­ни­ни вiко­пом­них под­ро­биць не згу­било­ся в до­потопнiй безвiстi.

Аж по­див бе­ре: до чо­го муд­ра дум­ка!

Ад­же прий­де да­лекий час, ко­ли нашi дурнi на­щад­ки поч­нуть су­шити собi го­лови:

- Як це слав­ним ков­че­гобудiвни­кам по­щас­ти­ло? Як це во­ни, хит­рю­ги, при­муд­ри­лися? По­дума­ти тiль­ки: сто рокiв бу­дува­ли ков­чег без жод­но­го як по­точ­но­го, так i капiталь­но­го ре­мон­ту! Тут не встиг­неш бу­динок звес­ти з про­мис­ло­вих па­нель­них блокiв, як вiн уже пот­ре­бус ре­мон­ту... А ков­чег! Та за сто рокiв ко­ли поч­неш лад­на­ти нiс, кор­ма вже зiй­де на по­рох... Ех, при­шеле­пува­та на­ша цивiлiзацiя - но­ве ви­думус, а сек­ре­ти давнь­оу май­стер­ностi втра­час. Бiда...

Аж тут - мiй що­ден­ник!

I нас­тупнi по­колiння з вдячнiстю дiзна­ють­ся, що го­лови су­шити не­ма над чим. Бо сек­рет ста­ровин­ноу май­стер­ностi по­лягав в то­му, що я дiй­шов до генiаль­но­го за сво­сю прос­то­тою тех­но­логiчно­го рiшен­ня : дев'янос­то дев'ять рокiв ле­жати у хо­лодоч­ку, а в ос­таннiй рiк - пра­цюва­ти з вог­ни­ком! У­яв­лясте? Хiба мо­же щось зiпсу­вати­ся, ко­ли й­ого не­ма?

Мою про­позицiю об­го­вори­ли на ви­роб­ничiй радi. Про­ти неу найбiль­ше ве­реду­вав Хам. Од­нак й­ого пiдступнi дiу, ске­рованi на те, щоб усi нашi зу­сил­ля i при­хованi вiд облiку ре­зер­ви звес­ти нанiвець, ви­яви­лися мар­ни­ми. Стар­ший ви­кон­роб Ной пря­мо в очi при­сутнiм i з усiсю прин­ци­повiстю за­явив:

- Я про­ти волi ко­лек­ти­ву не пiду! Як бiльшiсть, так i я...

Ми з бра­тель­ни­ком Iафе­том у го­лосах бу­ли яв­но пе­реважнi. Нас хоч на ва­ги став!"

"До По­топу ли­шасть­ся ще цiлий рiк!

Але за на­казом стар­шо­го ви­кон­ро­ба Ноя тре­ба вже сь­огоднi бра­тися за нуль­овий цикл. Хам свiт за очi ки­нув­ся на фронт будiвель­них робiт. Ще тiль­ки сiрiло, а вiн уже гу­пав на тру­довiй вахтi.

Уве­черi стар­ший ви­кон­роб Ной вiтав й­ого з пер­шою тру­довою пе­ремо­гою, бо цей Хам­лю­га один ви­конав аж три нор­ми. Де це ба­чено, щоб лю­дина отак яв­но вiдри­вала­ся вiд усь­ого ко­лек­ти­ву?

I вза­галi: який вис­но­вок мож­на з ць­ого зро­бити?

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx311 Кб2167
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2491 Кб2436

Пошук на сайті: