Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи - Юрiй Ячейкiн (сторінка 20)

Бу­ло рiшу­че злiквiдо­вано i га­неб­не закрiпа­чен­ня вiд на­род­ження вiль­ноу осо­би при­низ­ли­вим не­розмiнним кар­бо­ван­цем. До сь­ого­ден­них часiв, як да­лекий вiдгомiн ко­лишнiх ан­та­гонiстич­них вiдно­син, дiй­шла тiль­ки вар­варсь­ка, ан­ти­демок­ра­тич­на в сво­уй сутi iдiома - "вда­рити кар­бо­ван­цем". Новi ча­си по­роди­ли й новi прислiв'я та при­каз­ки: "Не­ма гро­шей - розмiняй кар­бо­ван­ця", "копiй­ка руб бе­реже", "гро­шей - що й ки­шеня не схо­дить­ся", "грошi всю­ди хо­рошi" та "хоч в го­ловi пус­то, аби капiта­лу гус­то". А ста­лося те, що жор­сто­кий дик­тат не­розмiнно­го кар­бо­ван­ця був замiне­ний твер­дою ва­лют­ною сис­те­мою, яка в прин­ципi пе­ред­ба­чала не­об­ме­жене на­копи­чен­ня капiта­лу кож­ною ок­ре­мою осо­бою. Та­ким чи­ном, нинi не вiд яко­гось осо­руж­но­го не­розмiнно­го кар­бо­ван­ця за­лежа­ло, як ти за­доволь­ня­тимеш своу пот­ре­би. Те­пер це за­лежа­ло вiд са­мого те­бе, вiд тво­ух здiбнос­тей i та­лан­ту, вiд тво­су сприт­ностi та енергiу. По сутi, пра­ва кож­ноу лю­дини нинi бу­ли не­об­ме­женi. Кож­на ок­ре­ма iндивiду­альнiсть ма­ла цiлко­виту змо­гу за­доволь­ни­ти не ли­ше своу, хай най­без­глуздiшi пот­ре­би, а й навiть ди­вацькi, iнодi навiть зло­чиннi прим­хи. Аби грошi!

Атож! Нарiжнi прин­ци­пи мо­делю­ван­ня там­тешнь­ого iде­аль­но­го суспiль­ства я збаг­нув. Та це бу­ло пiвдiла. Го­лов­не й те­пер ли­шало­ся не з'ясо­ваним. Ад­же я втя­мив ли­ше "як", але досi не вiдав "чо­му". А го­ле "як" без пу­тящо­го "чо­му" зав­ше мо­же при­вес­ти до хиб­них, а в мос­му ста­новищi - фа­таль­них вис­новкiв i вчинкiв.

Я не спав цiлих пiвдо­би (я не ка­жу "нiч", бо но­чей там вза­галi не iсну­вало), мар­но на­мага­ючись розв'яза­ти цю го­лов­ну тас­мни­цю. Аж на­рештi ме­не ося­яло. Стрiла ча­су, як ма­терiаль­ноу, об'сктив­но iсну­ючоу ве­личи­ни, ске­рова­на тут вiднос­но нас, зем­лян, на стрiчний нап­ря­мок.

I як це я ранiше не здо­гадав­ся? Ад­же на нашiй рiднiй Землi здав­на iсну­вала гiпо­тетич­на те­орiя, що час мо­же бу­ти не тiль­ки плю­совим, а й мiну­совим.

Але те­орiя ли­шала­ся на па­перi, бо гiпо­тетич­ний "мiнус" пе­ред­ба­чав подiу, якi нас­правдi нiким не спос­терiга­лися. Про­менi зiрки, скажiмо, й­дуть вiдцен­тро­ве в усiх нап­рямках. Нiхто i нiко­ли не помiчав про­тилеж­но­го. Ну, хто б на­важив­ся за­пев­ня­ти зво­рот­не - мов­ляв, про­менi над­хо­дять до зiрок звiдусiль i кон­серву­ють­ся у зiрках? Ад­же тодi не­обхiдно бу­ло виз­на­ти, що в зiрках вiдбу­ва­ють­ся зво­ротнi ядернi ре­акцiу, тоб­то, що кож­на зiрка пог­ли­нас вип­ромiню­ван­ня, а не с й­ого дже­релом.

Отут все ста­ло на мiсце.

Мiнус-га­лак­ти­ки та­ки iсну­ють. Але во­ни не помiтнi для спос­терiгачiв з плюс-га­лак­тик... Ад­же вiд них не над­хо­дить свiтло, бо во­ни й­ого зас­мокту­ють у свою сис­те­му. Ого, у Всесвiтi не­мас дрiбниць! От­же, цi мiну­совi га­лак­ти­ки вга­мову­ють не­без­печну для нас ен­тропiю i зберiга­ють всесвiтню енер­ге­тич­ну рiвно­вагу! Те­пер вам зро­зумiло, чо­му на зо­ряно­му небi ми ба­чимо густi чорнi пля­ми. Усi iншi за­кони при­роди на тих "чор­но­тах" ма­ють мiну­совий змiст i кру­тять ко­лесо iсторiу в зво­рот­ний бiк. Те, що для нас тем­не ми­нуле, для них свiтле май­бутнс, а на­ше свiтле май­бутнс - для них ми­нула до­ба на­уко­вого вар­варс­тва i ви­соко­технiчно­го ди­кунс­тва...

Ти­сяча москiтних ме­те­оритiв завбiль­шки з мо­лоду кар­топлю! Це ж я за­меш­кав у мiну­сово­му часi i ско­ро зно­ву хо­дити­му з па­рубоць­кою чуп­ри­ною! Це ж, як­що на­дов­го зат­ри­ма­юся тут, ме­не не впiзнас навiть мiй юний друг i послiдов­ник, но­вос­пе­чений капiтан Ко­зир!

З не­терпiнням очiку­вав я на чер­го­вий вiзит Про­фесо­ра i ре­тель­но го­тував­ся до вирiшаль­но­го iнте­лек­ту­аль­но­го дво­бою. Сво­бода або довiчне пси­хо­ув'яз­нення! - бу­ло мо­ум бой­овим гас­лом. А ко­ли вiн прий­шов, я аж ско­чив вiд хви­люван­ня з крiсла i нес­покiй­но за­рипiв про­тезом з кут­ка у ку­ток па­лати.

- Що ста­лося, мiй вель­ми­шанов­ний капiта­не? - за­питав над­то спос­те­реж­ли­вий го­лов­ний наг­ля­дач.

- Про­фесо­ре, - рiшу­че зу­пинивсь я нав­про­ти нь­ого i вту­пив­ся й­ому в очi, - доз­воль­те з ва­ми пер­шим подiли­тися однiсю, на мiй пог­ляд, до­сить цiка­вою технiчною iде­сю...

- Гм, - скеп­тично на­бур­мо­сив­ся вiн, - кажiть, хоч я ух од вас уже нас­лу­хав­ся дос­хо­чу. Але однiсю бiль­ше чи однiсю мен­ше, то нiчо­го не ва­жить...

- Так от, Про­фесо­ре, - вро­чис­то роз­по­чав я. - Нас­тав час, ко­ли ство­рили­ся еко­номiчнi i соцiальнi умо­ви для пов­но­го зни­щен­ня елек­три­ки як го­лов­ноу i вирiшаль­ноу енер­ге­тич­ноу ба­зи пла­нети.

Вiн тiль­ки вра­жено заклiпав очи­ма.

- Анах­ронiзм i вiдсталiсть елек­трич­ноу енергiу оче­виднi, прос­торiку­вав я. - Це галь­мо у даль­шо­му пос­тупi суспiль­но­го роз­витку. Усi рiчки за­хара­щенi громiздки­ми греб­ля­ми. Огиднi вежi елек­тро­пере­дач з тран­сфор­ма­тор­ни­ми пiдстанцiями спот­во­рю­ють чу­довi крас­ви­ди. Прек­раснi мiста вкритi, мов ве­летенсь­ким па­вутин­ням, дро­тяним ме­режи­вом. А вiзьмiть хатнiй по­бут! Будь-яка домiвка вкрай на­топ­та­на хо­лодиль­ни­ками, елек­троп­раска­ми, елек­тро­кав­ни­ками i те­левiзо­рами. Скiль­ки з'явить­ся до­дат­ко­воу жит­ло­воу площi i спокiй­но­го сiмей­но­го за­тиш­ку, як­що ви­кину­ти на смiтни­ки цi не­без­печнi для жит­тя при­ладиi А що ми втра­тимо ра­зом з втра­тою елек­три­ки? Та нiчо­го! Бо й за­раз нiчогiсiнь­ко не знас­мо про уу при­роду. Та й зна­ти не вар­то. А що виг­расмо? Знiме­мо пу­та з рiчок, у них за­ведеть­ся ри­ба. Розквiтне пла­ван­ня i ри­болов­ний спорт як за­соби здо­рово­го i ко­рис­но­го вiдпо­чин­ку. У­явiть, як змiнить­ся на кра­ще об­личчя пла­нети!

- А як же трам­вау? - спан­те­личе­но про­бель­котiв Про­фесор.

- А що трам­вау? - зни­зав я пле­чима. - Хай ух тя­га­ють конi! Зреш­тою, кiнсь­ка си­ла вже не один-два ро­ки на­бувас чин­ностi ос­новно­го по­каж­чи­ка по­туж­ностi...

Та Про­фесор вже огов­тався.

- Мас­те рацiю, - спо­чат­ку по­годив­ся вiн зi мною. - Елек­тро­технiчнi спо­руди справдi над­то громiздкi i пот­ворнi. А скiль­ки во­ни за­бира­ють у нас сил i здiбнос­тей! Скiль­ки за­водiв тiль­ки те й роб­лять, що ви­готов­ля­ють елек­тро­ус­татку­ван­ня та елек­троп­ри­лади. Страш­но зга­дати, мiль­йони лю­дей пра­цю­ють у потi чо­ла сво­го ли­ше для то­го, щоб засмiти­ти пла­нету. Але ви, капiта­не, не вра­хува­ли однiсу важ­ли­воу об­ста­вини. Для то­го щоб вiдмо­вити­ся вiд од­но­го дже­рела енергiу, слiд ви­най­ти iнше, бiльш прос­те. Не бу­демо ж у свос­му пос­тупi зад­ку­вати до гло­баль­но не­без­печноу тер­мо­ядер­ноу i про­мене­воу енергiу.

Тiль­ки ць­ого я й че­кав.

Пiдiй­шов до сто­лу i спокiй­но ки­нув ко­зир­но­го ту­за або, ко­ли точнiше, крес­лення еле­мен­тарно­го па­рово­го дви­гуна.

- Ось вам но­ве дже­рело! Й­ого мож­на мон­ту­вати навiть у са­рау. Я аж ди­ву­юся, як це досi нiхто не до­думав­ся до та­коу прос­тоу речi...

Про­фесор швид­ко, збаг­нув нес­клад­ний прин­цип ро­боти па­рови­ка. Очi й­ого радiсно за­яснiли.

- Капiта­не! - роз­чу­лено за­гор­лав вiн i ки­нув­ся ме­не обнiма­ти. При­сяга­юся усiма дiрка­ми на небi, я зав­жди вва­жав вас ви­дат­ною лю­диною. Про це свiдчить навiть ваш так зва­ний зо­релiт, кус­тарно злiпле­ний ва­шими зо­лоти­ми ру­ками у цiлко­вито­му ро­зумо­вому поть­ма­реннi. Я за­пев­няв ко­лег, що ваш генiй не стiй­ко ура­жений i ли­ше тим­ча­сово жи­вотiс в по­лонi хво­роб­ли­воу фан­тазiу.

Про­фесор пе­редих­нув од зах­ва­ту, а тодi ви­гук­нув:

- Ваш генiаль­ний ви­нахiд, капiта­не, по­чат­куе но­ву про­мис­ло­во-технiчну ре­волюцiю на пла­нетi! Ви - один з найбiль­ших мис­ли­телiв, якi будь-ко­ли ощас­ливлю­вали на­ше людс­тво!

Я нез­во­руш­но вис­лу­хав цi дифiрам­би i нiчим не заш­ко­див Про­фесо­ровi, ко­ли вiн з пе­ремож­ни­ми зой­ка­ми "Ви­дужав! Ви­дужав! Ви­дужав!" ки­нув­ся до те­лефо­ну...

Нас­тупно­го дня я звiту­вав зi сво­ум кар­ко­лом­ним (з пог­ля­ду там­тешнь­ого пос­ту­пу) про­ек­том пе­ред вче­ною ра­дою. Зно­ву мiй го­лос, по­силе­ний рет­ран­сля­тора­ми, лу­нав над пла­нетою. Уся люднiсть слу­хала ме­не, за­таму­вав­ши по­дих. Ме­не, но­во­об­ра­ного Го­лов­но­го Те­оре­тика Вче­ноу Ра­ди! Кож­не мос сло­во бу­ло на ва­гу зо­лота. Па­роп­ла­ви! Па­ротя­ги! Па­ровi мли­ни, па­ровi май­стернi i фаб­ри­ки! Я до то­го роз­па­лив­ся, що ши­роки­ми маз­ка­ми ок­реслив й по­дальшi свiтлi обрiу. Я не пош­ко­дував фарб, щоб зма­люва­ти да­лекий прий­дешнiй день, ко­ли щас­ливi на­щад­ки за­меш­ка­ють у пе­черах навiть без па­рово­го опа­лен­ня (й­ого замiнять га­рячi при­роднi дже­рела i гей­зе­ри), поз­бу­дуть­ся будь-якоу за­леж­ностi вiд технiки, го­монiти­муть бiля за­тиш­но­го ба­гат­тя, оповiда­ючи про своу мис­ливськi та ри­баль­ськi под­ви­ги...

Нiхто менi не пе­речив. Усi слу­хали мов за­чаро­ванi. Тiль­ки мiй по­перед­ник по по­садi Го­лов­но­го Те­оре­тика нез­граб­но на­магав­ся спап­лю­жити моу iдеу.

- Наш дос­той­ний вче­ний ко­лега, - пiдступ­но по­чав вiн, - не вра­хував у свос­му вель­ми смiли­вому про­ектi од­ну, так би мо­вити, дрiбнич­ку, яка, на жаль, пе­рек­реслюс весь про­ект.

- Це ж яку, ко­ли не сек­рет? - за­питав я.

- А ота­ку! - зловтiшне процiдив цей вче­ний цап. - Маю на увазi рiчки, хiмiчно очи­щенi внаслiдок ре­алiзацiу па­рово­го про­ек­ту. Ав­тор й­ого сам нед­вознач­но за­пев­нив, що в рiчках мож­на бу­де навiть ку­пати­ся. А що це оз­на­час прак­тично? Прак­тично це оз­на­час, що в га­зетах побiль­шас нек­ро­логiв. Маю на увазi утоп­ле­никiв.

Ач, ка­пос­ний заздрiсник!

- А дiти? - рап­том трагiчним го­лосом за­вищав вiн. - Як ут­ри­мати дiтей од вод­ноу спо­куси? Во­ни ж усi пе­ретоп­лять­ся, i на­ша цивiлiзацiя без­слав­но за­гине! Я серй­оз­но по­бо­ююся, що до­повiда­ча пе­ред­часно ви­пус­ти­ли з й­ого не­само­витим i по­гибель­ним про­ек­том! Я все ска­зав, - вже зовсiм мо­гиль­ним то­ном закiнчив вiн свiй вис­туп се­ред цвин­тарноу тишi.

О не­бо! Нев­же зно­ву до психiат­ричноу в'яз­ницi?

Та я вид­ря­пував­ся й не з та­ких та­рапат...

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.docx)Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.docx212 Кб1629
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.fb2)Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.fb2337 Кб1900

Пошук на сайті: