Відомо, що народився Михайло Петренко (1817-1862) у місті Слов’янську Донецької області в сім’ї губернського секретаря. Як і де проходили початкові етапи навчання майбутнього поета, не встановлено, але вважається, що початкову освіту здобув у місті Слов’янську.
З 1833 року М. Петренко жив і навчався в місті Харкові, закінчив юридичний факультет Імператорського Харківського університету (нині ХНУ імені В.Н. Каразіна). Згодом М. Петренко вступив на службу до Харківської Палати кримінального суду канцелярським чиновником. Протягом життя обіймав різні чиновницькі посади, зокрема, служив у Лебединському земському суді, був нагороджений пам’ятною медаллю другого ступеня «В память войны 1853–1856 гг.» темної бронзи на Володимирській стрічці, проте участі у Кримській війні 1853–1856 не брав.
Помер Михайло Миколайович Петренко 25 грудня 1862 у віці 45 років від лихоманки в місті Лебедині Харківської губернії.
Уперше згадка про поета-романтика Михайла Петренка з’явилася у 1841 році в поетичному альманасі «Сніпъ», де в збірці під загальним заголовком «Думки» було надруковано декілька віршів, як-от: «Недоля» (Дивлюся на небо та й думку гадаю…), «Вечірній дзвін», «По небу блакитнім очіма блукаю…», «Туди мои очі, туди моя думка…». Згодом були написані вірші «Взяв би я бандуру…», «Думи мої, думи мої…», «Небо», «Весна», «Ходить хвиля по Осколу…» та інші.
Творчий доробок письменника доволі цікавий і розмаїтий, наповнений радістю, життям, глибокою щирістю, містить філософське підґрунтя. Зокрема, талановитий поет романтично оспівував у циклі поезій неповторну природу й красу свого краю, розкриваючи духовне багатство української народної культури.
Через свою мелодійність, надзвичайну ліричність та водночас глибоку змістовність чимало поезій М. Петренка покладено на музику. Зокрема, вірш «Ось-ось Слов’янськ! Моя родина!» також було покладено на музику викладачкою міської дитячої школи мистецтв Наталією Рамазановою. Тепер слов’янці її виконують практично на всіх Петренківських заходах та на День міста.
Романтичні твори митця вражають пісенністю й любов’ю до своєї землі та її історії, надихають кожного з нас так само віддано любити рідний край, своє місто як частку української землі, а отже, любити Україну в Україні. Уже одне те, що Михайло Петренко написав вірш «Дивлюсь я на небо…», який знають багато мільйонів українців, робить його знаменитим і дорогим серцю кожного, хто думає, живе і бореться за краще майбутнє сучасної України.