Перейти до Вікіпедії

Павло Прокопович Глазовий (30 серпня 1922, Новоскелєватка —  29 жовтня 2004, Київ) — український поет-гуморист і сатирик.

Сміху іскорки ясні... 
  Їх залишив по собі класик сучасного українського гумору, справді-бо народний улюбленець Павло Глазовий 
Знаю: славі, що прийшла до нього, він не прагнув запобігати. Пошуковцем посад, звань, нагород ніколи не був. Тим надійнішою постає ця слава тепер. А народна шана - це передовсім природне відлуння на добро, яке ніс Павло Глазовий у світ... 
Високий, поставний, з красивим відкритим обличчям, що ледь-ледь (наче здалеку) підсвічувала тепла усмішка, навіть на людях він здавався самітником, зосередженим на своїх думках - наче над отією книгою, що кожен Майстер пише все життя. Павло Глазовий створив у своїх творах строкату й різноманітну галерею персонажів, що самі промовляють за себе, живуть своїм життям, постають такими, якими є: не кращими й не гіршими, але скрізь - справжніми. Котрі, то на жаль, то на радість, втілюють риси, характерні для свого часу і свого народу.
У гумористиці Павла Глазового, в єдності віршованих історій, ситуативних подробиць, постає широка картина народного життя та його особливості: духовні, моральні, етичні й побутові... 
Про все це автор веде мову з усмішкою, іронією, часом легким сарказмом (гуморист!). Але ширше й важливіше - з великим і щирим уболіванням за людину. Її життя, мову, Батьківщину... З гарячими думками про майбутнє: чи збережуть українці своє рідне - слово, культуру, пам'ять, звичаї? 
Ці тривоги чим далі сильніше переймали старого-старого письменника, поставали у нових і нових віршах.Він поспішав і - встиг! Останнє десятиліття стало прощальним злетом. Благословенна доля берегла пам'ять, талант, гострий розум, зацікавлення до сущого навколо - і до останніх днів на землі. 
Вісімдесятидволітній мудрець (не лише письменник, а й великий читач з назавжди для душі обраним Шевченком) Павло Прокопович пам'ятав усе життя: 
«Раз добром зігріте серце 
вік не прохолоне...» 
...Нехай ці слова завжди звучать услід добрій пам'яті про нього, хай вплітаються у них «сміху іскорки ясні», які Павло Глазовий лишив по собі. Добрий чоловік - добрим людям. 
Життя ж - вогонь. У тім вогні 
Серця людські палають, 
А сміху іскорки ясні 
Над полум'ям літають: 
Смішні пригоди і слова, 
Події та картини. 
Я сам згоряю у вогні 
Й збираю ті іскрини. 
Якби не міг збирати я 
Веселого й смішного, 
Давно розпалась би душа 
Під тягарем страшного. 
Сонце нашої свободи 
Йде все вище й вище, 
Вільно дихаєм сьогодні - 
Аж у носі свище... 
Нам недавно комуняки 
Дихать не давали, 
А жінки й дівчата груди в пазусі ховали. 
І до чого ж були справді 
Нерозумні люди! 
Не дай Боже, якась дівка 
Оголила б груди, - 
Їй би всипала матуся 
Ще й додав би тато. 
Чи не тому й дітей колись 
Родилось багато? 
Там, де влада потрапляє в благородні руки, 
Розвиваються мистецтва, 
Буяють науки, 
А як вискочать угору 
Бовдури й нахаби, 
Їх нічого не цікавить, крім голої баби... 
(Фрагмент) 
Анатолій Скрипник