Засвіт встали козаченьки 
В похід з полуночі, 
Заплакала Марусенька 
Свої ясні очі. 

Не плач, не плач, Марусенько, 
Не плач, не журися 
Та за свого миленького 
Богу помолися. 

Стоїть місяць над горою, 
Та сонця немає, 
Мати сина в доріженьку 
Сльозно проводжає. 

— Прощай, милий мій синочку, 
Та не забувайся, 
За чотири неділеньки 
Додому вертайся! 

— Ой рад би я, матусенько, 
Скоріше вернуться, 
Та щось кінь мій вороненький 
В воротях спіткнувся. 

Ой Бог знає, коли вернусь, 
У яку годину. 
Прийми ж мою Марусеньку, 
Як рідну дитину. 

Прийми ж її, матусеньку, 
Бо все в божій волі, 
Бо хто знає, чи жив вернусь, 
Чи ляжу у полі! 

— Яка ж бо то, мій синочку, 
Година настала, 
Щоб чужая дитиночка 
За рідную стала? 

Засвіт встали козаченьки 
В похід з полуночі, 
Заплакала Марусенька 
Свої ясні очі…