Критика «Тигролови» Багряний
Іван Багряний — один з небагатьох українських письменників, які здобули широке визнання у світі. Роман «ТИГРОЛОВИ» він написав в 1944 р. за 14 днів. Книга була дуже популярною. Вона вийшла друком англійською мовою в США, Англії, Канаді; її також було перекладено голландською, німецькою, данською мовами; цим твором зацікавились навіть у Голлівуді.
Тематика роману широка — висвітлення теми свободи, життя і смерті, вибору людиною місця в історії, межі її можливостей.
Головна ідея роману «Тигролови» — з’ясувати справжні причини трагічності буття людини в тоталітарному суспільстві й переконати читача, що за будь-яких обставин особистість може й повинна бути Людиною. Григорій Многогрішний є саме такою людиною: він перемагає, адже не визнав себе коліщатком у механізмі тоталітарної держави, не озлобився. Він зберіг доброту, здатність відчувати, співпереживати й вірити до останнього; він сильна й мужня особистість, життєве кредо якої — «Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!». Основною рисою характеру Многогрішного є «надзвичайна впертість, сто разів випробувана і загартована мужність». Саме вона допомагала йому вижити, вистояти, перемогти.
Основна композиційна особливість роману — наявність двох сюжетних ліній, які розгортаються то паралельно, то протиставляються. Головна сюжетна лінія твору вибудувана на полюванні майора НКВС Медвина — новітнього тигролова — за не прирученим тоталітарною системою молодим чоловіком Григорієм Многогрішним, який знайшов у тайзі друзів, кохання. Паралельно розвивається романтична сюжетна лінія: зародження й розвиток почуття кохання, яке охопило Григорія й Наталку Сірко. Важливу композиційну роль відіграють пейзажі в тайзі. Вони то контрастують з настроєм арештантів, то вияскравлюють, підсилюють розгортання подій.
Проблема протистояння людини і системи увиразнюється тим, що Григорій Многогрішний — українець, його рід має славні, доблесні традиції в особі першого каторжника Сибіру Дем’яна Многогрішного. Українська тематика й пов’язана з нею проблема історичної долі українського народу на перехрестях віків художньо втілюється в різних планах.
Справжньою художньою знахідкою у романі є описи двох потягів. Перший з них подібний до дракона з вогненним хвостом; він вирушив із землі людоловів (так письменник називає Радянський Союз) і везе у шістдесяти коробках-вагонах, мов у домовинах, тисячі «приречених, безнадійних, змордованих» жертв тоталітарного режиму. Це — ешелон смерті. Серед його пасажирів був і Григорій Многогрішний.
А слідом за велетенським «чудовиськом» цією ж Транссибірською магістраллю котився радісний і святковий, переповнений світлом, сміхом, дзвоном, квітами, піснями, інший експрес. Він мчав на край землі «цвіт робітничо-селянської імперії у всій його величі і багатогранності» — шукачів карколомних пригод, миттєвого щастя, втікачів у невідоме, авантюрних ентузіастів і новітніх конкістадорів… «Цілий експрес був набитий ними, творячими окремий світ — світ на колесах, — і в той же час відтворюючи копію тієї фантастичної «шостої частини світу» — копію в мініатюрі, лише трохи причепурену і розгальмовану».
Ці новочасні тигролови-авантюрники, любителі екзотики, пройдисвіти, контрабандисти, розтратники і можновладні бюрократи поєднані в цій своєрідній екстериторіальній державі блаженної незалежності з професійними ловцями, які вирушають на полювання за людьми в ім’я збереження пролетарської держави, чистоти її ідеології.
Усі події, описані в романі, пов’язані з полюванням на диких звірів. Звідси назва роману і спроба визначити його жанр як пригодницький. Однак упродовж всього твору автор не залишає поза увагою проблеми збереження переселенцями українських звичаїв і традицій. Робить це делікатно. Ось Григорій дізнається про те, що й тут, у лісах Забайкалля, де знайшли свою нову батьківщину українці, є свій Київ, Чернігівка, Полтава, Україна, Катеринославка, Переяславка. Ці назви виникали як компенсація болю за втраченою землею, але також як фундамент збереження нащадками в пам’яті своєї історичної батьківщини.
Україна постає зі спогадів головного героя про дитинство, юність: синьоволошкова, дзвінкоголоса, чебрецева. Такий же образ рідного краю — тихого, сонячного — живе у серці старої Сір- чихи, яка часто згадує сади вишневі, степи широкі, зоряні ночі, сповнені чарів барвінку, чорнобривців. І хоча Григорій усвідомлював, що немає вже того ясного, сонячного краю, він не хотів засмучувати стару жінку, не міг знищити її солодких і щемливих спогадів. Родина Сірків серед чужого для українців світу зберегла традиції й звичаї рідного народу. Як і Григорій Многогрішний, Сірки — гордого козацького роду, працьовиті, витривалі, сміливі, чесні. їхня любов до Вітчизни не показна, захована глибоко в серці.
В образі Григорія Многогрішного автор утілив ідею перемоги добра над злом.
Як бачимо, роман Івана Багряного «Тигролови» — це складний, багатоплановий твір. У ньому є історичний екскурс у XIX ст., коли українці заселяли Зелений Клин на Далекому Сході; є ознаки пригодницького гостросюжетного роману із втечами, переслідуваннями та неймовірними випробуваннями, через які проходять герої. Автор робить етнографічно-побутові замальовки. Проте в романі домінує думка про красу і мужність людини, про її сміливість і навіть відчайдушність, про її лицарські риси.
Григорій Многогрішний переміг. Переміг відчай і безвихідь, фізичну знемогу і підлість сталінських людоловів, випростався велично і гордо. Бо залишився Людиною. Утвердився в переконанні, що людина — найвеличніша з усіх земних істот.