Білик Іван
Іва́н Іва́нович Бі́лик (1 березня 1930 — 27 листопада 2012)
Біографії
Твори
Іван Білик Танго Київ — 1968 Аще хто рече, іже бога люблю, а брата своєго ненавижу, лож єсть. Нестор Літописець. «Повість времянных лет» РОЗДІЛ 1 Вилізши з переповненого
Іван Білик НЕ ДРАТУЙТЕ ҐРИФОНІВ Розділ 1 У десятий день місяця таргеліона[1] передостаннього літа 82 олімпіади,[2] коли сонце ще й не вставало з-за Лиману й над тихим плесом
Іван Білик Цар і раб Розділ 1 — Глянь, ефебе! — несподівано писклявим голосом обізвавсь дебелий євнух і перехилився між визубні наріжної вежі. Савмак, якого назвали ефебом, виглянув
Іван Білик Дикі білі коні ( в скороченому варіанті) Розділ 1 Син Віштаспи, слуга Ахурамазди, цар царів, володар усіх людей, які тільки є на світі, ясне сонце Дар'явауш,
Іван Білик Цар, якого вигодувала собака Брязкаючи ключами від задньої хвіртки, приворітний раб випустив Мітрадата й знову взяв хвіртку на замок, а Мітрадат подався до Північної брами