Васи́ль Григо́рович Чума́к (літературні псевдоніми — С.Віче, Вагр, М. Ічня; 25 грудня 1900 (7 січня 1901), Ічня, Борзенського повіту — 21 листопада 1919, Київ) — український поет, публіцист, революційний, громадський і культурний діяч.
Василь Григорович Чумак народився 7 січня 1901 року в містечку Ічня на Чернігівщині в селянській родині.
1918 року закінчив гімназію в Городні і переїхав до Києва, де став активним діячем партії боротьбістів. Працював секретарем журналу «Мистецтво» і був співробітником Всеукраїнської літературної колегії при Народному Комісаріаті Освіти УСРР, член літературного угрупування «Гарт». Розстріляний у Києві денікінською контррозвідкою разом із Гнатом Михайличенком за участь в організації повстання проти білогвардійців на Київщині.
Василь Чумак — автор революційно-романтичних поезій, оповідань, нарисів, літературно-критичних і публіцистичних статей («Революція як джерело», «Євангелія Новітнього Заповіту»). Друкувався з 1917 року. Автор виданої посмертно поетичної збірки «Заспів» (1920).
У 1920-х роках була загально-прийнята теза Володимира Коряка про Чумака й інших письменників-боротьбістів (Василя Блакитного, Андрія Заливчого, Гната Михайличенка) як про «перших хоробрих» — основоположників української радянської літератури. Але на початку 1930-х років твори Чумака за приналежність його до боротьбистів були заборонені. У середині 1950-х років Чумака реабілітовано. На честь Василя Чумака в Києві та Городні названі вулиці.
На гімназії (м. Городня), де навчався у 1914–1918 рр. Василь Григорович Чумак, встановлена меморіальна дошка.