Павло Глазовий – Біографія

Перейти до Вікіпедії

Павло Прокопович Глазовий (30 серпня 1922, Новоскелєватка — 29 жовтня 2004, Київ) — український поет-гуморист і сатирик.

Сміху іскорки ясні…

Їх залишив по собі класик сучасного українського гумору, справді-бо народний улюбленець Павло Глазовий

Знаю: славі, що прийшла до нього, він не прагнув запобігати. Пошуковцем посад, звань, нагород ніколи не був. Тим надійнішою постає ця слава тепер. А народна шана – це передовсім природне відлуння на добро, яке ніс Павло Глазовий у світ…

Високий, поставний, з красивим відкритим обличчям, що ледь-ледь (наче здалеку) підсвічувала тепла усмішка, навіть на людях він здавався самітником, зосередженим на своїх думках – наче над отією книгою, що кожен Майстер пише все життя. Павло Глазовий створив у своїх творах строкату й різноманітну галерею персонажів, що самі промовляють за себе, живуть своїм життям, постають такими, якими є: не кращими й не гіршими, але скрізь – справжніми. Котрі, то на жаль, то на радість, втілюють риси, характерні для свого часу і свого народу.

У гумористиці Павла Глазового, в єдності віршованих історій, ситуативних подробиць, постає широка картина народного життя та його особливості: духовні, моральні, етичні й побутові…

Про все це автор веде мову з усмішкою, іронією, часом легким сарказмом (гуморист!). Але ширше й важливіше – з великим і щирим уболіванням за людину. Її життя, мову, Батьківщину… З гарячими думками про майбутнє: чи збережуть українці своє рідне – слово, культуру, пам'ять, звичаї?

Ці тривоги чим далі сильніше переймали старого-старого письменника, поставали у нових і нових віршах.Він поспішав і – встиг! Останнє десятиліття стало прощальним злетом. Благословенна доля берегла пам'ять, талант, гострий розум, зацікавлення до сущого навколо – і до останніх днів на землі.

Вісімдесятидволітній мудрець (не лише письменник, а й великий читач з назавжди для душі обраним Шевченком) Павло Прокопович пам'ятав усе життя:

«Раз добром зігріте серце

вік не прохолоне…»

…Нехай ці слова завжди звучать услід добрій пам'яті про нього, хай вплітаються у них «сміху іскорки ясні», які Павло Глазовий лишив по собі. Добрий чоловік – добрим людям.

Життя ж – вогонь. У тім вогні

Серця людські палають,

А сміху іскорки ясні

Над полум'ям літають:

Смішні пригоди і слова,

Події та картини.

Я сам згоряю у вогні

Й збираю ті іскрини.

Якби не міг збирати я

Веселого й смішного,

Давно розпалась би душа

Під тягарем страшного.

Сонце нашої свободи

Йде все вище й вище,

Вільно дихаєм сьогодні –

Аж у носі свище…

Нам недавно комуняки

Дихать не давали,

А жінки й дівчата груди в пазусі ховали.

І до чого ж були справді

Нерозумні люди!

Не дай Боже, якась дівка

Оголила б груди, –

Їй би всипала матуся

Ще й додав би тато.

Чи не тому й дітей колись

Родилось багато?

Там, де влада потрапляє в благородні руки,

Розвиваються мистецтва,

Буяють науки,

А як вискочать угору

Бовдури й нахаби,

Їх нічого не цікавить, крім голої баби…

(Фрагмент)

Анатолій Скрипник

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: