Бандурист – Павло Глазовий

БАНДУРИСТ

Сяяв, росами умитий, на деревах кожен лист.

У неділю на могилу йшов співати бандурист.

А назустріч бандуристу панський вискочив лакей.

— Чим, — питає, — ти сьогодні розважатимеш людей?

Ти дивись, там про лакеїв не співай, не бубони,

Бо бандуру обчухраєм до останньої струни.

Бандурист подибав далі. Зустріча його глитай.

— Дам копійку. Ти про мене щось хороше заспівай.

А як бовкнеш щось погане про персону про мою,

Я спущу собак на тебе, я хортами зацькую.

Бандурист подибав далі. Чує — котиться ридван.

Із широкого віконця витикає пику пан.

— Йдеш, — питає, — на могилу? Знов співатимеш? Ну-ну…

Спробуй бовкнуть щось про мене — у могилу зажену.

Бандурист побрів понуро, а назустріч поліцай:

— З чим ти ходиш на могилу? Розкажи і проспівай. —

Бандурист, зітхнувши важко, відповів йому: — Ходім…

Станеш збоку та й почуєш, що співатиму усім. —

Поліцай спідлоба блимнув і оскалився, як звір:

— Щось почую незаконне — запроторю у Сибір!

Бандурист поклав бандуру на притоптану траву.

— Я, — сказав, — сліпий, незрячим сорок літ уже живу.

І не бачу, що ти, хто ти — отаман чи генерал,

Що на себе почепив ти — пістолет чи самопал.

Та нащо мені те знати? Я бреду, як уночі.

Все добро моє — бандура та торбина на плечі.

Але знаю, серцем чую: жде на вас погибель десь,

Якщо ви старого діда ще й сліпого боїтесь.

Сяяв, росами умитий, на деревах кожен лист.

Не співав у ту неділю на могилі бандурист.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар