ЛАГІДНА ВДАЧА
Мій телеящик знову й знову
Гуде, кричить про хіт-парад,
Про роки-токи, гіти, шоу,
Томпон, підгузник, шоколад…
Бува, увечері чи вранці
Аж біля серця заболить:
Коли вже так американців
Ми перестанемо хвалить?
Там все – найкраще на планеті,
Там не життя, а благодать,
А їхні місіси і леді
Мішками снікерси їдять,
Себе в басейні кожна миє
І чистить зуби щодоби,
Тому у них чистіші шиї
І в голові нема лупи…
Якщо ж поглянути на справу
Без перебільшень і прикрас,
Американцям, їй же право,
Ой як далеко ще до нас!
Якби вони пили і їли
Таке, як ми п’ємо-їмо,
Давно б, сердешні, маком сіли,
А ми, нівроку, живемо.
У їхніх Штатах, у сенаті
Є люди літні й молоді.
Вони здебільшого багаті,
Але, як правило, худі.
Зате у нас еліта наша
І в злиднях маху не дає:
Як потрапля на ситу пашу,
То враз пузатою стає.
У нас простий адміністратор
Таку мармизу наїда,
Що поруч з ним чужий сенатор
Шулявським бомжем вигляда.
І в цьому дивного немає,
Такий наївний ми народ:
Усе, що в руки потрапляє,
Негайно пхаємо у рот.
Злодюг на світі скрізь чимало,
Та де ж іще такі були,
Щоб власну хату обікрали
І за доляри продали?
Тому й радіє телеящик,
Тому й випендрюється він,
Що на землі немає кращих
За ту Америку країн.
У них колись там на зарплати
Службовцям грошей не було,
Так сколихнулися всі Штати,
Аж президента потрясло.
А ми без грошей вже, нівроку,
Півроку й більше прожили,
Але звання Людини року
Ми Президентові дали.
Бо ми ласкаві і терплячі,
Ми злом не платимо на зло.
Такої лагідної вдачі
Ні в кого в світі не було.
Якби у них усе до цента
В ощадних банках відняли,
Вони б давно вже президента
Для себе іншого знайшли.
А ми фанерки почіпляєм
На зголоднілі животи
І мітингуєм, вимагаєм
Та на всі боки поглядаєм,
Як від міліції втекти.
Нам жалко міліціонера,
Щоб з нами клопоту не мав,
Щоб об якусь дурну фанеру
Свою дубинку не зламав.
З усього сказаного видно,
Що в нас характери м’які.
Такі ми всі, тому що бідні.
Тому ми бідні, що ТАКІ.