НАТАЛКА-СКАКАЛКА
Було колись –
У театрах
Біля каси давка:
„Запорожець за Дунаєм”,
„Наталка-полтавка”.
Панувала у мистецьтві
Сила благородна.
Куди ж вона поділася,
Та краса народна?
Телебачення шурує
Ролики та кліпи:
Якісь діви рахітичні,
Кривопикі типи.
Добирають їх , здається ,
Не за голосами,
А за баньками дурними
Й довгими носами.
Мій знайомий телецентру
Надіслав заявку,
Що хотів би подивитись
„Наталку-полтавку”,
„Запорожця за Дунаєм”,
„Мартина Борулю”,
А йому дали відписку,
Наче ткнули дулю:
Ми такого не включаєм
У свої програми,
Бо існуєм-животієм
Виключно зреклами…
І сидить тепер знайомий
Та очима кліпа,
Коли вп’яте чи вдесяте
Демонструють кліпа
Про Наташу – „радость нашу”
Та Дмитра Гордона
На зразок „ужясно шюмно
В доме Шнейєрзона”.
Відбувається там дія
Не в приватнім домі,
А в приміщенні службовім
При аеродромі.
Там сидить парняга лисий
На дубовій лавці.
Це такими мають бути
Нинішні красавці.
І чекає голомозий,
Як хазарська диня:
Прилетіть до нього має
Зіронька-богиня.
Розторопати нелегко –
Він співа чи плаче,
А тим часом десь кохана
На конику скаче.
Роздвонила жовта преса,
Що Дмитрову милу
Мали намір посадити
Верхи на кобилу.
Та не згодилась у кліпі
Виступать кобила,-
Так брикнула, що Гордона
Мало не убила,
І Гордонова кохана,
Як леді залізна,
На жеребця племінного
Все-таки залізла,
А рисак той з переляку
Як попер до лісу, –
Тільки дивом амазонку
Не угробив к бісу.
То чому ж не про кохану
Співає парнішка,
А гундосить:”Здравствуй, мілий,
Мой плюшевий мішка” ?
Не цікаво парню знати,
Чи здорова мила,
Бо йому дурна кобила
Баки геть забила…
Це ж вам, браття, не якась там
„Наталка-Полтавка”.
Від такого навіть мішка
Плюшевий загавка.
Це не те, що Запорожець –
Той, що за Дунаєм!
І не треба дивуватись:
Маєм те, що маєм…
А які музикі грали
В кліпі пречудові!
Куди Лисенку Миколі,
Куди Гулакові!
Коли Гордон на лавочці
Співав чи то плакав,
Йому Дуров популярний
На гітарі брякав.
Мав йому акордеоном
Підіграть Табачник,
Та в лікарні ледве, бідний,
Не зіграв у ящик.
Замість нього комік Мішка
Потрудивсь на славу, –
Мордував акордеона,
Як барбос халяву.
Скільки ж витрачено грошей
І дурної праці,
Щоб дівулька покаталась
Верхи на коняці!
А Наталка та полтавка
Йшла собі по воду
І співала про дерева,
Про лиху погоду.
Не могла ж вона возити
Воду на кобилі.
Ой до чого ж ми відсталі,
Браття мої милі.
Є в мистецтві непорушні
І тверді закони:
Коли нема Паторжинських,
Співають Гордони.