ПРО РІДНУ МІЛІЦІЮ Й ЧУЖУ АМУНІЦІЮ
Телевізор бубонить,
Радіо мовляє,
Як міліція живе
Й сили укріпляє.
Щоб підвищити престиж
Рідної міліції,
З-за кордону навезли
Гору амуніції.
Як поткнуться на майдан
Кляті демонстранти,
То вона покаже їм
Всі свої таланти.
Нині хлопці-молодці
Мають дубиняки,
У середину яких
Вперто залізяки.
Причандалля то таке
Хитре і дотепне,
Що по черепу огрій –
Він, як диня, репне.
Доторкнешся тим кийком
До якоїсь бабці, –
Забирай і узувай
У біленькі тапці.
А чого ж вона прийшла
З дідом – ветераном ?
А чого вони кричать,
Що їм жить погано ?
Дай старому по горбу
За слова зухвалі,
Повитрушуй з піджака
Бойові медалі !
А підвернеться студент –
Хряпни і студента,
Хай свій уряд поважа,
Раду й президента,
А не тицяє плакат
Під носи та в очі,
Що стипендія мала,
Що він їсти хоче.
А на тих, що наплюють
На кийки й штахети,
В охоронців нині є
Грізні водомети,
Що під натиском страшним
Будуть воду лити
Так, що струменем слона
Можна повалити.
Отакі тепер у нас
Охоронні сили.
Отакої молодцям
Зброї накупили!
Скільки пенсій трудових
Відняли для того,
Щоб придбати інвентар
Рівня світового !
Як же треба свій народ
Міцно так любити,
Щоб брандспойтом поливать
І кийками бити !