та разом з тим наче грифель крихкі
і тільки й лишається слухати зиму що звідкись та нависа
і пластиковою запальничкою прогрівать небеса
***
ПАЦИФІК
Не знаходячи перешкод,
не втрачаючи висоти,
каравани підземних вод
пробиваються
під мости.
Оборонні цехи, цехи
обступає пустка, гілля.
Землероби і пастухи
покидають спати
поля.
Навіть голосу тихий сплеск,
ніби рух механізму, коліс,
доторкнувшись твоїх небес,
залишає гострий
надріз.
І тонка структура зими
розпадається повсякчас
на дороги, вікна, доми,
що ростуть невпинно
між нас.
Так немовби зрушено міст,
і кружляє сонце вини,
наче ми спричинили цей ріст
мовчазної
садовини.
Наче все, що буде й було —
кимось вирощене зело,
і вмовкає глина дзвінка
під стопою
садівника.
***
Сонце серпневих базарів і мух.
Сонце сухотників і щільників.
Ранкове радіо, ніби пастух
для підлітків і жуків.
Слини кришталь на твоїх устах —
Ісусе тиші, Ісусе вина.
З усіх печалей найбільш проста
щоосені вирина.
Темінь в кістках залягає зісподу,
і кров витягує в тілі глибоко,
мов хто перекачує свіжу воду
і підгодовує рибок.
Все це лиш спроба углибині
розгледіти риси твого лиця.
Тому так солодко пахнуть мені
овочів мертві серця.
Тільки мовчить заслона небес,
мовчить так довго, що я вже звик,
так довго, що відповідь втрачає сенс
і затікає язик.
***
Дим по деревах, вода.
Небес остуда тверда
не зрушиться
ні на мить,
доки ця крона
стоїть.
Доки із височини
насиченість
деревини
дотягується гіллям
до темних
небесних ям.
Доки ця сув'язь чіпка
високо перетіка,
протискуючись углиб
з умінням
підводних риб.
Зелень дражлива, як ртуть,
мов русла вгору течуть,
і їхніх
розмитих меж
нізащо не перепливеш.
***
Пітьма
вертається у штольні.
Я впізнаю
і полишаю
твій ранок — довгий і коштовний,
немов збирання урожаю.
Такий
кінець оповідання,
і вже патруль
сурмить побудку
на теплих дюнах прокидання,
на жовтих побережжях смутку.
Від приступів
мовчання, тиші,
від пилу
по нічних лаштунках
все вищі тіні, все скупіші
деталі у твоїх малюнках.
Але чуттям,
яке осіло,
орнаментом
в старих тканинах
ти вмієш розрізняти світло
в деревах, друзях і тваринах.
Так само
рік важка протяжність —
заповнена дбайливо
ніша —
плекаючи з роками вдячність,
стає чим глибша, тим тихіша.
***
З відлигою швидко пітніє скло,
вичищається крига, мов рештки луски,
і сніг, ніби пряжене молоко,
невагомий робиться і легкий.
За довгу зиму я втратив лік
різнобарвним світилам, тіням узвиш,
які проживають горішній вік,
наче отари між пасовищ.
І хоч блукають нічні стада,
та завжди приходять з чужих сторін,
бо стежка їх біла, а віра тверда,
ніби ще не розведений аспірин.
***
Музика, очерет,
на долоні, руці.
Скільки пройде комет
крізь понадхмар'я ці.
Як проступа тепло
через ріки, міста.
Все, що у нас було —
тільки ця висота.
Все, що трималось вій,
голос печальний, плач,
я скидаю на твій
автовідповідач.
Поїзд твоїх химер
не зупиняє біг,
нам з тобою тепер
падає різний сніг.
Нарізно кров поспіша,
солодко шириться лет,
тихо росте душа,
мов ламкий очерет.
***
СВЯТИЙ ІОАН КЛІМАКС
Святий Іоан Клімакс вирощує полум'я газових плит.
Плечі Святого Іоана Клімакса вкриває фарбований оксамит.
І нігті Святого стягнені лаком, а пальці обвиті свинцем,
і тепла косметика, ніби злива, зволожує йому лице.
Ти маєш для нього вчорашній хліб, котрий лежить, мов сніг.
Він міг би до тебе врешті прийти, якби він і справді міг.
Але його шлях не має кінця, а карти його старі,
тільки серце, мов рибний міхур, трима його нагорі.
І він обійде колючий сад, зітканий із ворсинок,
він скаже тобі, що кожну дорогу насправді різнить
лише кількість зупинок,
що без тебе навіть віконне скло ріжеться відданіше і тупіше,
адже самотність не в тім, що ти не отримуєш пошту, а в тім,
що ти і сам нікому не пишеш.
Тому ти часто бачиш вві сні ранкове провалля дверей,
з яких вибігає маленька дівчинка і дивиться вздовж алей,
і легко іде, відвівши очі від світла і висоти,
навіть не маючи віри у те, що треба кудись іти.
***
Теплий кисень.
Відкрито пори.
На загати
в небесній шкірі,
на затемнені коридори
обережно,
в протягах, пір'ї,
в жовтих проймах
мерзлих приміщень,
в парафіні,
в оздобах жерсті,
спершу хистко, затим — пряміше
сходить снігу
ламке пришестя.
Зріють ріки —
щоранку різні,
і в воді,
що втрачає терпіння,
проступають, мов сік при зрізі,
перші прожилки
потепління.
Перестуджуйся.
Срібна сутінь.
Засторога
твоя повільна.
Півпрозора твоя присутність.
Пружні рухи.
Високі вікна.
***
ВУЛИЦЯ ГАННИ
На розі Ганни гаснуть ліхтарі.
Напружено зависнувши вгорі,
поволі обертаються сузір'я —
довкола неба, ближче до землі,
де світла ніч, і речі при столі,
і на дахах лежить пташине пір'я.
По вулицях лишиться німота.
Дбайливо проминаючи міста,
я відчував перепади напруги
того, хто ліпить трав ламкі хрящі,
з чиєї втіхи сипляться дощі
на довгі придорожні лісосмуги.
Від тих часів минуло стільки літ —
серпневий мул і вересневий лід —
як нині легко пригадати фарбу,
нічних зізнань незрозумілий плин,
гарячі стебла втомлених рослин,
багряні рештки втраченого скарбу.
Минала осінь — тихо, уночі;
приходив ранок, діставав ключі,
і стверджував відвертість невситиму —
що навіть тут, хоч світло навкруги,
не можна оминути ці сніги,
не можна передбачити цю зиму.
***
Навіть якби ти покинула ті місця,
в яких народилась і де лишалась чекати,
де формувались риси твого лиця
і починались географічні карти,
навіть якби ти вживала чужі слова,
торкалась чужих плечей і чужих простирадел,
і навіть звідтіль, куди мало хто заплива,
не поверталась, хоч хто би тобі не радив,
навіть якби ти тікала від власних слідів,
від власних снігів на подвір'ї і сонця в ринвах,
якби уникала присмерків і холодів,
приспавши чужих кошенят на своїх колінах,
ти би примчала, всупереч всім листам,
назад — де високі дими і гарячі стіни,
напевне знаючи, що навіть там
ти його не зустрінеш.
***
Вирощено і нищівно
над каменями і кущами
повітря заповнене щільно
душами і дощами.
Підпис, місце печатки,
Виводиш, наче харизму,
блаженні першопочатки
східного сепаратизму.
Коли літає, померши,
радіо над домами,
і березень, як уперше
обступає димами.
Я бачив твої падолисти,
ту ніч, що тебе огорне
там, де високі під'їзди,
мов застуджені горла.
З полісу, з небокраю
тягнеться довга вервиця,
і ця панорама, я знаю,
вона ще тобі озветься
луною в порожній шахті,
листям у водостоці,
в жованому ландшафті,
у пташиному оці.