Переказ «Valse Mélancolique»
Ольга Кобилянська
(* Меланхолійний вальс (франц.)
О. Кобилянська опрацювала в українській прозі нову тему — доля освіченої дівчини, яка не може змиритися з бездуховністю міщанського середовища, у її творчій праці важливу роль відігравали особисті переживання і враження. Новела «VALSE MELANCOLIQUE» має автобіографічний характер. Письменниця порівнювала своє життя із життям героїні новели Софії Дорошенко. Про це вона писала в листі до О. Маковея: «Прочитали-сьте «Valse melanc» і знаєте історію мого життя. Се моя історія. Більше не кажу нічого». Але, як справжній митець, власну життєву драму (невзаємні почуття до О. Маковея) О. Кобилянська змогла узагальнити в осмисленні долі значної частини українського жіноцтва того часу.
У «Valse melancolique» О. Кобилянська перша в українській літературі зобразила типи жінок- інтелігенток, які є аристократками духу, мають високу мету в житті, прагнуть удосконалити свою особистість, убираючи в душу світові культурні надбання. Це жінки європейського типу. Письменниця створює образ нового персонажа — естета, творчої, духовно багатої особистості.
Зміст новели розкривається через художнє відтворення думок і почуттів жінок-естеток. Героїні твору — сильні, вольові, самодостатні, горді та незалежні жінки, які прагнули утвердитися в патріархальному світі. Вони не боялися залишитися незаміжніми, а особисте щастя вбачали у мистецьких пошуках. У цих жінок різний характер, але об’єднує їх здатність до милування красою, прагнення до гармонії життя, фізичної та духовної досконалості.
Починається твір сповіддю Марти. Її емоційна оповідь вводить читача у світ музики, з яким асоціюється постать Софії. Дві подруги — Марта та Ганна — мали схожі погляди на життя, мешкали разом. Після підвищення орендодавцем плати за квартиру дівчата були змушені шукати третю співмешканку, якою стала піаністка Софія. Знайомство з дівчиною відбувається опосередковано — служниця повідомляє про неї, акцентуючи увагу на деталях її гардеробу, зокрема подертих рукавичках та ґудзику від пальта, що тримається на одній нитці. Згодом перше упереджене враження про нову співмешканку кардинально змінюється після зворушливого виконання нею етюду Ф. Шопена. Дівчата розуміють, що Софія — глибока особистість, яка має вразливу душу і талант до музики.
Долі дівчат складаються по-різному. Марта виходить заміж і стає дбайливою матір’ю. Ганна виїздить до Риму, де знайомиться з чоловіком, зв’язок з яким не скріплюється справжніми почуттями та швидко розривається. Батька своєї дитини вона покидає, сином опікується сама. Найтрагічнішою виявилася доля Софії. Вона не має можливості сповна реалізувати свій талант, оскільки не може покрити значні витрати, потрібні для здобуття музичної освіти у Відні. Смерть матері, відмова рідного дядька в допомозі завдали дівчині глибокого душевного болю. Звук розірваної струни фортепіано став останнім акордом для змученого серця.
У літературній критиці були неоднозначні думки щодо розуміння ідейно-художнього змісту новели О. Кобилянської «Valse melancolique». Так, письменник О. Маковей сприйняв твір як позитивістський портрет трьох жінок — «простодушної», «зламаної» і «відважної». У радянські часи акцент робився на прагненні жінок-інтелігенток стати на шлях духовного розвитку, що на рубежі віків було недопустимим явищем. Сучасна дослідниця Т. Гундорова позиціонує цей твір лише як «жіночий духовний роман».
Героїні «Valse melancolique» за своїми характерами різні, але їх об’єднує спільне прагнення бути щасливими. У кожної з них свій ідеал жіночого щастя. Ганна, художниця, за поглядами най- модерніша. Її мета — удосконалення художньої майстерності в Римі, заради чого вона ладна піти на будь-які компроміси. Дівчина відкидає можливість щирого кохання між чоловіком і жінкою й готова побратися з будь-ким, хто створить для неї умови для творчості. Лише мистецтво може зробити її щасливою. Своє прагнення самореалізації героїня втілює у формулі: «…як стану цілком своїм паном, — розмахну крилами під небеса».
Ганнусина подруга Марта втілює риси традиційної жінки — доброї, чуйної, терплячої, хазяйновитої. Для неї прийнятні ролі люблячої дружини й турботливої матері, але водночас вона теж прагне самовдосконалення й самореалізації. Своє покликання дівчина бачить в учительській праці, яка найточніше виражала б її материнське ставлення до всього світу. Це про неї Ганна каже, що таким жінкам належить царство на землі.
Новий етап стосунків між дівчатами починається із приєднання до їхнього маленького товариства «музики» Софії. Ця героїня лірична й стримана, зосереджена переважно на власному внутрішньому світі. Прихистком від життєвих драм для неї стає музика. Зазнавши в минулому сильних душевних розчарувань в особистому житті, дівчина мріє вступити до консерваторії у Відні й стати піаністкою. Як і Марта, вона прагне кохати й бути коханою, але переконана, що жінка в стосунках не повинна втрачати своє «Я» й має бути гордою.
Кожна героїня — особистість, наділена багатим внутрішнім світом, але коли всі троє живуть разом, між ними складаються особливі стосунки, витончена духовна атмосфера, у якій вони почуваються щасливими. Ідилія швидко розвіюється, варто зовнішнім обставинам увійти в цей камерний жіночий світ.
Твір «Valse melancolique» за жанром — «музична новела». У ній основними засобами розкриття психології персонажів є музичні образи і музичні переживання. Використовуючи неоромантичні засоби, О. Кобилянська створює образи сильних, небуденних, психологічно витончених, творчих, духовно багатих особистостей. Твір спонукає читача до пошуку в повсякденному житті гармонії, краси та досконалості.