Роздум – Андрій Малишко

АНДРІЙ МАЛИШКО

РОЗДУМ

Чи встигну я цей камінь обтесати

У дві руки, із молотом одним?

Бо поїзд мій вечірній у долині

Не може довго ждати, в нього свій

Маршрут і обрій. Лінія й робота.

Уже на камені засяли очі

І налились блакиттю, вже на нім

Уста людські жагою затремтіли

І ожили, як небо ожива,

Повинуте грозою. А з путі

Той поїзд кличе в дальню вечорину,

Не може довго ждати, в нього свій

Маршрут і обрій. Лінія й робота.

Різець і молот гупає в граніт,

Щоб викресати слово, хоч єдине,

І вкласти в очі, в губи кам'яні,

Нехай вони б вогнем заговорили

Моєї мови – матері життя,

Від колисання й до твердого ложа.

Ще поїзд жде. І молот мій дзвенить,

І оживає кремінь, мов істота.

1968

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: