О́сип Тадейович Назару́к (31 серпня 1883, Бучач, нині Тернопільської області — 31 березня 1940, Краків, Польща) — український громадський і політичний діяч, письменник, журналіст, публіцист.
Осип Назарук народився 31 серпня 1883 р. в Бучачі (на Тернопільській області) в родині кушніра.
Навчався в Бучацькій, Золочівській гімназіях, голова таємного драгоманівського гуртка в 1900 р. За пропаґанду соціалізму, Осипа відрахували з Бучацької гімназії. із забороною складати матуру (іспит на атестат зрілості) в Галичині.
Вивчав право у Львівському університеті, на сторінках газети «Двірська служба» (видавали українською, польською мовами) друкував матеріали на. 1904–1905 рр. очолював роботу «Січі» (української студентської організації у Відні); 1906–1907 рр. — голова Львівської «Академічної Громади»; 1908 р. закінчив юридичний факультет Віденського університету.
Письменника постійно вабила історична тематика; погляд зупинився, зокрема, на двох яскравих постатях минулого — князі Ярослава Осмомисла та Роксолані, помандрував у часи монгольських набігів. Першою вийшла до читачів у 1918 році «Українська повість з 12-го століття у двох частинах» — «Князь Ярослав Осмомисл». Товариство «Просвіта» нагородило твір престижною «Михайловою премією». Літературні критики відгукнулися на книгу О.Назарука по-різному. Читачі дуже активно розкуповували повість, її почали вивчати у школах.
У цей період написав ще дві повісти — «Проти орд Чінгісхана» і «Роксоляна», видати не вдалося: на заваді став буревій політичних і воєнних подій, що охопив Україну.
1916 року: з друкарні Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові вийшла ґрунтовна праця Осипа Назарука «Слідами Українських Січових Стрільців»; у Відні побачила світ книжка «Над Золотою Липою»; у Львові вийшла книжка — «З кривавою шляху Українських Січових Стрільців»
Автор історичних оповідань і повістей «Проти орд Чінгісхана» (1921), «Князь Ярослав Осмомисл» (1920), «Роксоляна» (1930); праць «Як називається наш рідний край і нарід?» (1915), «Слідами Українських Січових Стрільців» (1916), «Над Золотою Липою» (1916), «Військо і політика» (1919), «Корупція в державному житті» (1921), «Студентство і політика» (1921), «Робітництво і релігія» (1926) та багатьох статей, репортажів.
1915–1918 рр. — керівник Пресової Квартири УСС. Від жовтня 1918 — секретар філії УНРади у Львові, делегат Української Національної Ради ЗУНР від Радикальної партії. 6 листопада 1919 р. — мав зустріч з гетьманомСкоропадським П. П. як представник Української Національної Ради ЗУНР: гетьман пообіцяв 2 млн доларів, ескадрилью літаків, кілька вагонів амуніції, відпустити з Києва Курінь Січових Стрільців (1300 чол.). Грудень 1918 — червень1919 — керівник Головного управління преси й пропаганди уряду УНР. Один з авторів «Проскурівської Декларації Січових Стрільців» в березні 1919 р., в кінці січня — на початку лютого 1919 р. перебував в Одесі та Бірзулі разом зСергієм Остапенком на перемовинах з начальником штабу французьких військ полковником Фрайденберґом про порозуміння Антанти з Директорією (закінчилися нічим). Виступав на з’їзді УРП 22-23 березня та на селянсько-робітничому (трудовому) з’їзді 30-31 березня 1919 р.
Доктор Назарук був адвокатом під час розгляду справ у міському суді Сколього.
У складі Українських січових стрільців (УСС) перебував у Кам’янці-Подільському (липень — жовтень 1919). З червня 1919 року керував роботою пресової квартири Української Галицької Армії. Середина липня 1919 — в складі УГА прибув до Кам’янця-Подільського, увійшов до уряду Директорії, одночасно редагував газету УГА «Стрілець». Серпень 1919 р.- здійснив наукову екскурсію до Бакоти. У видавництві «Стрілець» вийшла книжечка Осипа Назарука «До Бакоти». Враження з подорожі до української Помпеї”. У Кам’янці-Подільському почав писати повість «Роксоляна».
У період Західноукраїнської Народної Республіки Осип Назарук займався в її уряді питаннями преси і пропаганди. Коли ця «третя будова української державности» закінчилася невдачею, Галичина опинилася під гнітом панської Польщі — еміґрував за океан, у Канаду, США.
Заступник голови делегації УНР на Ризькій мирній конференції у вересні 1920 року. Увійшов до президії Західноукраїнського товариства Ліги націй (22 січня 1922 р.)[8]. 19 квітня 1922 р.- з Відня в складі делегації ЗУНР відбув наГенуезьку конференцію[9]. Один з засновників Центральної Управи УСС 22 квітня 1922 р., авторів звернення «До населення Галицької землі!» 10 вересня 1922 із закликом бойкотувати вибори. У 1922–1926 роках перебував у США, в1923–1926 рр. редагував тижневик «Січ» (Чикаго), у 1926–1927 рр. — редактор «Америки» (Філадельфія).
Повернувшись до Львова в 1928 р, став близько до Української Християнської Організації, з січня 1928 року очолював редакцію її газети «Нова Зоря».
У різних видавництвах Львова вийшла «Вчасна війна в північній Альберті». «Греко-католицька церква і українська ліберальна інтелігенція», «Галицька делегація в Ризі». «Спомини учасника». «Вибір звання». «Венеція. Катедра св. Марка». «Галичина І Велика Україна». «Замах на церкву». «Значіння партій» та інші книжки і брошури.
Перед загрозою радянської окупації 1939 р. був змушений еміґрувати до Польщі.
Осип Назарук помер від інфаркту 31 березня 1940 року в Кракові, куди виїхав перед вступом радянських військ до Львова. Похований на місцевому Раковицькому цвинтарі.
Покликанням зі студентських років стала політика, водночас шліфував публіцистичну майстерність. Результатом стала видана до 1914 року низка брошур на політичні теми. Після початку Першої світової війни — в Українських Січових Стрільцях,- літописець — один з організаторів Пресової кватири УСС.
Один з чільних членів Української Радикальної Партії, в якій перебував до 1922–1923 рр.
Після переїзду до Відня керівників Союзу Визволення України через окупацію Львова російськими військами вони через Осипа Назарука звернулись до Симона Петлюри з пропозицією організувати, очолити всенародний здвиг в підросійській Україні. Даючи відповідь, оминув численні рогатки царської цензури.[Хто?][13] 18 грудня 1914 р. Симон Петлюра через Осипа Назарука (тоді перебував у Стокгольмі) передав відповідь.
Літературна діяльність
З іменем Осипа Назарука пов’язане видання «Вісника Пресової квартири У. С. С.», гумористично-сатиричних журналів стрільців «Бомба», «Самопал». «Самоохотник». щомісячника «Шляхи».
30 грудня 1918 року було утворене Управління преси та інформації УНР (очолив його). Після повернення до Галичини у 1919 р. керував Прес-кватирою Української Галицької Армії. Згодом із урядом ЗУНР еміґрував до Відня, де видав свій «Конспект споминів з української революції» під назвою «Рік на Великій Україні». В цій об’ємній книзі детально описував події від 5 листопада 1918 до 16 листопада 1919. Серед дійових осіб спогадів — Володимир Винниченко,Симон Петлюра, інші історичні постаті. 1971 р. побачила світ і двотомна повість «Проти орд Чінгісхана».
Влітку 1922 р. виїхав з Відня до Канади, змушений був залишитися за океаном. У Канаді став відомий як співорганізатор гетьманського руху; в США (переїхав у листопаді 1923) одну за одною видав свої книжки і брошури: «Тома Томашевський — піонер української преси в Америці», «Іван Данильчук — найбільший український гуморист в Канаді», «На спокійнім океані», «Організаційний Отченаш», «В лісах Альберти і Скалистих горах», «В найбільшім парку Скалистих гір» та інші.
Повернувся до Львова у 1928 році, почав редагувати газету «Нова зоря» — католицький часопис. Виступав тут з публіцистичними статтями, кращі з них видавав брошурами. У 1930 р. побачила світ його доопрацьована протягом 1923–1929 рр. «Історична повість з XVI століття» під назвою «Роксоляна. Жінка халіфа й падишаха Сулеймана Великого, завойовника і законодавця».
Також у Львові у різних видавництвах вийшли «Вчасна війна в північній Альберті», «Греко-католицька церква і українська ліберальна інтелігенція» (обидві — 1929), «Галицька делегація в Ризі. 1920. Спомин учасника» (1930), «Вибір звання», «Венеція», «Катедра св. Марка», «Галичина і Велика Україна», «Гоги і магоги» (усі — 1934), «Ромаятерна. Вічний Рим — апостольська столиця» (1937), «Вражіння з Волині», «В Будапешті» (обидві — 1938), «Замах на церкву», «Значіння партій» (обидві — 1939) та інші. Статті О. Назарука публікували львівські часописи «Діло», «Українське слово», «Свобода», «Поступ», «Шляхи»…
Чимало з того, що написав, залишилося в рукописах… Але й твори, що побачили світ, чекала сумна доля. Після так званого «визволення» 1939 року книги письменника були вилучені з бібліотек і зараховані до категорії націоналістичних. Ім’я Осипа Назарука зникло з літератури. Нині письменник і його твори повертаються до читача.
Твори
Що то є нарід або нація.- Львів, 1911
Що то є суспільні кляси, боротьба кляс, буржуазія, пролетаріят і організація.- [S.l.], 1915
Слідами українських січових стрільців.- Львів: накладом Союзу Визволення України, 1916
Рік на Великій Україні.- Львів, 1921
В лісах Алберти і скалистих горах.- Чікаґо, 1924
Греко-католицька церква і українська ліберальна інтелігенція.- Львів, 1929
Роксоляна, 1930.