Критика «О слово рідне! Орле скутий!..» Олександр Олесь
Громадянська лірика Олександра Олеся — це відображення особистої позиції поета в суспільстві, його переконань, ідеалів, урешті-решт, це свідчення часу, доби, у яку він жив. Вірш «О слово рідне! Орле скутий!..» (1907 р.) зображує тяжке становище української мови в перші десятиліття XX ст., а також розуміння автором ролі поетичного слова, справжньої поезії в житті народу. Це пристрасний гімн рідному слову. Поет прославляє народ, який зберіг рідну мову в страшну годину, «коли він сам стоять не міг». Слово в поезії Олександра Олеся може бути мечем і сонцем. Слово — це душа народу, і її, душу, можна зберегти, тільки зберігши мову. Меч — це символ боротьби, сонце — краси. Отже, як і його попередниця, Леся Українка, автор розуміє, що слово — це могутня зброя поета, якою можна вселити надію народу в себе. Тому завдання поезії Олександр Олесь вбачає в тому, щоб нести людям надію. Тож слово-меч захищає, стає на оборону рідної землі, а слово-сонце, освітивши край, вселяє надію в безсмертя народу.
Вірш пульсує потужним патріотичним почуттям, яке особливо посилюють риторичні вигуки й звертання. Красу, мелодійність, багатство української мови поет розкриває через емоційно насичені пейзажні порівняння, метафоричні епітети («співочий грім», «шовковий спів», «левій рев Дніпра»), Ідея вірша висловлена в міфологічно-біблійних символах:
Меч тут символізує войовничу грань українського слова, отже, і самої нашої національної душі; сонце — миролюбну, окрилену, творчу. Автор переконаний, що мовне, національне відродження України обов’язково стане судними дощами для її ворогів.