Азіатське походження Михайла Семенка
Азіатське походження Михайла Семенка — факт загальновідомий. Анатоль Петрицький залишив нам словесний і акварельний портрети лідера українського футуризму: «І ось Семенко. Це людина малого зросту, і під час зустрічі з ним перше, що кидається в очі, це величезна шевелюра волосся, покрученого, як в негра. Коли ви довго приглядаєтеся до нього, помічаєте пару косих очей китайця,— я думаю, що пояснюється це тим, що його мати довгий час жила як не в Японії, так у Владивостоці. Одягався Семенко завжди зі смаком, костюм, що він його найбільше поважав, був світло-сірий і мав на собі плями,— такий, який часто носять бувші греки і турки в екзотичних кафе Одеси. Я і зараз уявляю, як живого, Семенка в багатолюдному кафе, в сірому костюмі, без комірця, що їсть рахат-лукум і п’є кофе по-турецькому.
На стінці проти мене висить портрет улюбленого мого поета Пушкіна, роботи маляра Кіпренського… Я кинув поглядом і помітив — так, він мені нагадує Пушкіна,— такий, зріст, ніс, чуб — тільки у Пушкіна очі круглі, а в Семенка косі-прекосі…».
А ось і автопортрет М. Семенка: «…обличчя його вміщало в собі риси всіх націй і рас, що його волосся було чорне, як вугілля шахт, а очі блищали вогнем татарських ватр, скитських вогнищ та юпітерами європейських ательє…».
Таким бачимо М. Семенка й на інших портретах та шаржах, а також на світлинах…
Звичайно ж, окремі факти зі словесного портрета поета потребують уточнення: мати поета, письменниця Марія Проску- рівна, не була ні в Японії, ні у Владивостоці (у Владивостоці був сам М. Семенко), доречні в портреті згадки турків, кави по-турецькому, бо прапрабабусею М. Семенка по батьковій лінії була турчанка, привезена прапрадідом із Криму — звідси очевидно, оті «косі-прекосі очі…».
У Владивостоці Михайль Семенко опинився в кінці 1914 р. під час Першої Світової війни, тут він служив армійським телеграфістом.
Перші враження від Владивостока М. Семенко описує у вірші «Море чуже» (1915):
Владивосток для М. Семенка якийсь час зберігатиме оцю екзотичність, він час від часу береться описувати у віршах бухти, береги, просто гори. Сприйняття далекого краю, далекого міста змінюється тоді, коли в поета з’являється кохана (її звати Лідія Горенко, вона згодом стане дружиною М. Семенка й народить йому двох дітей). Свідченням цієї зміни стає вірш «Місто над бухтою» (1916).
Н. І. Счастливцева