На Чорному морі, на білому камені сидить сокіл-білозірець, поглядає на небо та на море, де не все гаразд діється. Зорі потьмарилися, хвиля зо дна піднімається й розбиває козацькі судна на три частини. Одну частину заносить на Дунай, другу — на турецьку каторгу, третю — затоплює.
Так з тої частини два братики тонули. Нізвідки їм допомоги чекати, то стали вони в Бога прощення просити, гріхи свої сповідати.
До них припливає ще один чужий-чужениця, теж у Господа спасіння благає. Брати гірко сльози ллють і говорять між собою, що то їх не морська хвиля топить, а батькова й материна немилість. Вони, як у військо йшли, велику гордість мали, зневажали батька і матір стареньких, старшого брата, сестру, сусідів, навіть церкву святу. Богу є молилися, кров християнську проливали.
От коли б урятувала їх отцева й материна молитва, вони б усіх шанували та поважали. Після цих слів став Господь їм допомагати. орне море втихло, два брати підпливли до берега й вийшли. Пришли в гості до батьків, а ті й питають, як же їм було в дорозі. Брати відповіли, що добре їм було, от тільки чужому-чужениці, сироті, страшно було потопати, бо йому прощення ні від кого прийняти й ні від кого порятунку чекати. Господи, почуй наші молитви!
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)
Народна дума оповідає про бурю на морі. Двоє братів-козаків, потопаючи, стали просити у Бога прощення за свої гріхи. Найбільшим своїм гріхом вони вважали те, що зневажали батька й матір, своїх рідних та сусідів. Тільки щира материна й батькова молитва допомогла їм урятуватися. А за козака-сироту нікому було молитися, нікому було його прощати, тому він потонув. Дума оспівує віру, силу материнської любові, необхідність усвідомлення того, що порятунок можливий лише через покаяння, розуміння своєї гріховності.