Ой на горі вогонь горить,
А в долині козак лежить,
Порубаний, постріляний.
Китайкою покриваний.
Накрив очі осокою,
А ніженьки китайкою.
А ніженьки китайкою,
А рученьки нагайкою.
Що в головах ворон кряче,
А в ніженьках коник плаче.
"Ой коню мій вороненький.
Товаришу мій вірненький!
Не плач, коню, надо мною.
Не бий землі під собою.
Біжи, коню, дорогою,
Степовою широкою.
Та прибіжиш під батьків двір,
Та вдаришся об частокіл.
Як прибіжиш під ворота,
Стукни-грюкни коло плота.
Вийде сестра — розгнуздає.
Вийде мати — розпитає:
— Ой коню мій вороненький,
А де ж мій син молоденький?
— Не плач, мати, не журися.
Та вже ж твій син оженився.
Та взяв собі паняночку,
В чистім полі земляночку".
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)
Важкою і небезпечною була служба козака, особливо сторожового. Він повинен був день і ніч вартувати, чи не збираються вороги напасти зненацька на його рідну землю. У разі небезпеки — запалювати сигнальний вогонь. Козак устиг повідомити про нападників, а сам лежить "порубаний, постріляний". І посилає вірного товариша, коника вороненького, щоб сказав батькам, що син їхній не повернеться, бо одружився "із сирою землею" — такою метафорою означена загибель козака. Балада "Ой на горі вогонь горить", яка уславлює мужність і відданість козаків-захисників, сповнена тронного звучання.