Мстислав, отож, став перед городом [Суздалем], приготувавши до бою дружину. [Але] не рушив ні він, [Олег], да Мстислава, ні Мстислав на Олега, і стояли вони обидва один проти одного чотири дні. І прийшла Мстиславу вість: «Послав тобі отець брата Вячеслава з половцями».
І прийшов Вячеслав [Володимирович] у четвер після Феодорової неділі посту. А в п'ятницю вранці рушив Олег, приготувавшись до бою, до города, а Мстислав пішов супроти нього з новгородцями. І дав Мстислав стяг Володимирів [хану] половчинові, на ім'я Куману 16, і, давши йому піших воїв, поставив його на правім крилі. І Куман, повівши піших воїв6, нап'яв стяг Володимирів. І узрів Олег стяг Володимирів, і убоявся, і жах напав на нього і на воїв його.
І пішли вони до бою одні проти одних, і рушив Олег супроти Мстислава, а Ярослав пішов проти Вячеслава. І коли Мстислав перейшов пожарище з новгородцями, то зступилися вони на [ріці] Кулакші, і була битва сильна, і став одолівати Мстислав. А як побачив Олег, що пішов стяг Володимирів і почав заходити в тил його, то, убоявшись, побіг Олег, і одолів Мстислав.
Олег прибіг тоді до Мурома і зачинив Ярослава в Муромі, а сам пішов до Рязані. Мстислав же прийшов до Мурома і вчинив мир з муромцями. Він узяв людей своїх, і ростовців, і суздальців, і рушив | 5 до Рязані вслід за Олегом. Олег тоді вибіг із Рязані, а Мстислав учинив мир із рязанцями, і забрав людей своїх, що їх ув'язнив був Олег, і послав [посла] до Олега, говорячи: «Не тікай же ти нікуди, а пошли до братів своїх із благанням, щоб не позбавили вони тебе Руської землі. А я пошлю до отця просити за тебе». І Олег обіцявся так зробити.
Мстислав же вернувся назад до Суздаля і звідти прийшов до Новгорода, в город свій, за молитвами преподобного єпископа Микити. А було це наприкінці року 6604, індикта четвертого, на половину [п'ятого! 17.
У РІК 6605[1097]1. Прибули Святопрлк [Ізяславич], і Володимир [Всеволодович], і Давид Ігоревич, і Василько Ростиславич, і Давид Святославич, і брат його Олег і зібралися [в городі] Любечі, щоб уладнати мир. І говорили вони один одному, кажучи:
«Пощо ми губимо Руськую землю, самі проти себе зваду маючи? А половці землю нашу розносять і раді є, що межи нами війна донині. Відтепер з'єднаймося в одне серце і обережімо Руськую землю. Кожен хай 2 держить отчину свою: Святополк — Київ Ізяславів; Володимир — Всеволодів [уділ]; Давид, і Олег, і 2 Ярослав — Святославів [уділ]; [іншим хай будуть] городи, які їм роздав Всеволод: Давидові — . Володимир; двом Ростиславичам: Перемишль — Володареві, а Теребовль — Василькові». І на цім вони цілували хреста: «А якщо відтепер хто на кого встане, то проти того будемо ми всі і чесний хрест». І сказали вони всі: «Хай буде проти нього хрест чесний і вся земля Руськая». І, поцілувавшись, пішли вони до себе.
І прийшов Святополк до Києва з Давидом [Ігоровичем], і раді були люди всі. Тільки диявола взяла досада через любов оцю. І вліз сатана в серце декотрим мужам, [Василеві, Лазарю і Туряку], і стали вони говорити Давидові Ігоровичу, кажучи так: «Володимир уже поєднався з Васильком проти Святополка і проти тебе». Давид же, пойнявши віри брехливим словам, став говорити [Святополкові] на Василька, мовлячи так: «Хто вже убив брата твойого Ярополка? А нині він замишляє на тебе і на мене, і поєднався уже з Володимиі ром. Тож подумай ти про свою голову!» І Святополк [ стривожився, кажучи: «А чи се правда буде, чи брехня?» Не відав він [сього], і сказав Святополк Давидові: «Якщо ж ти правду мовиш — нехай бог тобі буде свідком. А якщо ти із зависті мовиш — нехай бог буде за ним». Бо Святополк жалкував за братом своїм [Ярополком], і про себе став він помишляти: «А коли се правда буде?» І пойняв він віри Давидові, і обманув Давид Святополка, і стали вони удвох радитися про Василька. А Василько цього не відав і Володимир. І став Давид говорити: «Якщо ми оба не візьмемо Василька, — то ні тобі княжіння в Києві, ні мені у Володимирі». І послухав його Святополк.
І прибув Василько [до Дніпра] в четвертий [день] листопада, і перевізся на Видобич, і 2 пішов поклонитися до святого Михайла в монастир, і вечеряв тут. А обоз свій він поставив на [річці] Рудиці, і коли настав вечір, він вернувся у свій обоз.
Коли ж настав ранок, прислав [до нього] Святополк [посла], кажучи: «Не йди із іменин моїх». Але Василько відперся, кажучи:
«Не можу я ждати, а то ще буде війна вдома». І прислав до нього [посла] Давид: «Не йди, брате, і не ослухайся брата старшого. Підімо оба». Проте не схотів Василько вчинити так, ні послухатися їх обох.
І сказав Давид Святополкові: «Бачиш же? Він не шанує тебе, ходячи під рукою твоєю. А якщо він одійде у свою волость? Сам побачиш, чи ще він не займе ото городів твоїх — Турова, і Пінська, і інших городів твоїх? Тоді ти згадаєш мене. Так от, прикликавши його нині, ти схопи його і дай його мені».
І послухав його Святополк, і послав [посла] по Василька, говорячи: «Якщо ж ти не хочеш ждати до іменин моїх, то прийди нині та привітаєш мене і посидимо ми всі з Давидом». І Василько обіцявся прийти, не знаючи лукавства, що його кував на нього Давид.
Василько, отож, сівши на коня, поїхав. І встрів його отрок його, і розповів йому, говорячи: «Не ходи, княже. Вони хотять тебе схопити». Та не послухав він його, думаючи: «Як мене хотять схопити?
Щойно вони цілували хреста, кажучи: «Якщо хто проти кого буде, то хрест проти того хай [буде] і ми всі». І, подумавши так, він перехрестився, мовлячи: «Воля господня хай буде».
І приїхав він з невеликою дружиною на княжий двір. І вийшов назустріч йому Святополк, і пішли вони в гридницю 3, і прийшовДавид, і сіли вони, | і почав Святополк говорити: «Останься на святки» 4. І сказав Василько: «Не можу я, брате, остатись. Уже повелів я обозові піти вперед». Давид же сидів, як німий. І сказав Святополк:
«Снідай, брате». І згодився Василько поснідати. І сказав Святополк: «Ви посидьте удвох тут, а я піду розпоряджусь». І він вийшов звідти, а Давид із Васильком сиділи удвох, і почав Василько говорити до Давида, а Давид не міг ні говорити, ані слухати, бо він злякався був, облуду маючи в серці. І, посидівши трохи, Давид сказав: «Де е. брат?» А вони, [слуги], сказали йому: «Стоїть на сінях». І, вставши, Давид сказав: «А піду я до нього, а ти тут, брате, посиди». І, вставши, Давид вийшов звідти. А як вийшов Давид, то заперли Василька в п'ятий [день] листопада і, окувавши у дві окови, приставили до нього сторожів на ніч.
А назавтра Святополк скликав бояр і киян і розповів їм, що йому розказав був Давид, мовляв: «Брата тобі він убив і на тебе врадився з Володимиром. Він хоче тебе убити і город твій зайняти». І сказали бояри і люди: «Тобі, княже, голови своєї треба берегти. І якщо сказав правду Давид, хай дістане Василько кару. Якщо ж неправду говорив Давид, хай дістане він одплату від бога і одповідає перед богом».
І довідалися [про це] ігумени, і стали вони благати за Василька перед Святополком, і сказав їм Святополк: «Оно Давид!» А Давид, це вивідавши, став під'юджувати [Святополка] на осліплення [Василька]: «Якщо ж ти сього не зробиш і його пустиш, то ні тобі [не] княжити, ні мені», — бо Святополк хотів пустити його, а Давид не хотів, остерігаючись його.
І на ту ніч повезли 5 його до Звенигорода 5, — а це є город невеликий коло Києва, так верстов із десять оддалеки, — і, привізши його на возі, окованого, зсадили його з воза, і ввели у невелику хижу 6. І коли він [тут] сидів, узрів Василько торчина, що гострив ножа, і зрозумів, що хотять його осліпити, і заволав він до бога плачем великим і стогоном великим.
І тут увійшли, послані Святополком і Давидом, Сновид Ізечевич, 1 конюх Святополків, і Дмитро, конюх Давидів, ії стали розстеляти ковер. І, розіславши, вони схопили Василька обидва, намагаючись повалити його. Та він боровся з ними кріпко, і не могли вони його удвох повалити. А тут увійшли другі, і повалили вони його, і зв'язали його, і, знявши дошку з печі, поклали на груди йому. І сіли по обидва боки Сновид Ізечевич і Дмитро, і не могли його удвох вдержати. Тоді підійшло інших двоє, і зняли вони другу дошку з печі, і сіли оба, і придавили його так сильно, що груди затріщали. І приступив торчин, на ім'я Берендій, овчар Святополків, держачи ножа. Він намагався ввертіти ножа в око, та не попав у око, а перерізав йому лице, — і було знати [пізніш] рану ту на лиці його. Потім же він увертів йому ножа в око 8 і вийняв зіницю, тоді в друге око ввертів ножа і вийняв другу зіницю. І по тім часі він був, як мертвий.