Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі.
Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися
Та за свого миленького
Богу помолися.
Стоїть місяць над горою.
Та сонця немає,
Мати сина в доріженьку
Слізно проводжає.
— Прощай, милий мій синочку,
Та не забувайся,
Чрез чотири неділеньки
Додому вертайся!
— Ой рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,
Та щось кінь мій вороненький
В воротях спіткнувся.
Ой Бог знає, коли вернусь,
У яку годину.
Прийми ж мою Марусеньку
Як рідну дитину.
Прийми ж її, матусенько,
Бо все в Божій волі.
Бо хто знає, чи жив вернусь.
Чи ляжу у полі!
— Яка ж би то, мій синочку,
Година настала.
Щоб чужая дитиночка
За рідную стала?
Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі…
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)
Авторство пісні "Засвіт встали козаченьки" приписують легендарній піснярці з Полтави Марусі Чурай. Донька козацького полковника тяжко переживаючи загибель батька, почала складати пісні, в яких виявився незвичайний поетичний дар. З її піснями козаки ходили в похід, набиралися сили духу й відваги. У пісні "Засвіт встали козаченьки" говориться про те, що козак, вірний своєму обов’язку, вирушає в дорогу — захищати рідну землю. Він змушений покинути матір, кохану дівчину. І просить свою неньку, коли з ним щось трапиться, прийняти його дівчину Марусю як за свою дитину. Пісня по будована у формі діалогу. Є традиційні для народної пісні звертання, зменшувально-пестливі слова, постійні епітети.
Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.