Маруся Чурай
(1625—1653)
напівлегендарна українська народна співачка і поетеса часів Хмельниччини
За переказами, Маруся Чурай народилася у 1625 (за іншими версіями — у 1628 або 1629) році у сім’ї козацького сотника Гордія.
Після смерті батька, який у 1638 році був спалений як бунтівник у Варшаві на багатті, залишилася жити з матір’ю у Полтаві.
В юності дівчина мала багато залицяльників, серед яких був молодий козак Іван Іскра, але своє серце вона віддала Грицю Бобренку (за іншими версіями — Гриць Остапенко), сину хорунжого Полтавського полку, з яким згодом таємно заручилася. Зі спалахом Хмельниччини у 1648 році Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутись. Проте коли Гриць повернувся до Полтави, він вже не звертав уваги на Марусю, бо покохав іншу, Ганнусю з заможної полтавської сім’ї. Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, що вона таємно взяла у місцевої бабусі-відьми, але яке ненароком випив Гриць.
Влітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іскра, де зазначалося дарувати їй життя «за заслуги її батька та солодкі пісні».
Для покути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись у 1653 році до Полтави померла у віці 28 років, не перенісши смерті коханого (за іншими даними — в 1652 році у Полтаві від сухот невдовзі після амністії або стала монашкою якогось з українських монастирів).
Пісні:
- «Віють вітри»
- «Ой не ходи, Грицю»
- «Грицю, Грицю, до роботи»
- «Сидить голуб на березі»
- «За світ встали козаченьки»
- «Котилися вози з гори»
- «Ішов Милий Горонькою»