Розповідь у творі ведеться переважно від третьої особи, але використовуються й діалоги, ри¬торичні запитання. «Повість…» — це найвідоміший зразок монументалізму (стиль, позбавлений прикрас, строгий, діловий і лаконічний. У тексті переважають прості речення, оповідь зосереджу¬ється на одній сюжетній лінії тощо).
«Повість минулих літ» була й залишається невичерпним джерелом для створення нашої істо¬ричної літератури (поема для дітей Олександра Олеся «Княжа Україна», драма Наталі Забіли «Тро- янові діти» про Кия, Щека, Хорива та їхню сестру Либідь, драматична поема Івана Кочерги «Ярослав Мудрий»), Під її впливом створили романи про Київську Русь С. Скляренко («Святослав». «Володимир»), П. Загребельний («Диво», «Євпраксія», «Смерть у Києві», «Первоміст»), певною мірою Валерій Шевчук — роман «На полі смиренному», що є своєрідною психологічною травестією пам’ятки Київської Русі — «Києво-Печерського патерика».
Сучасною літературною мовою «Повість…» перекладали Л. Махновець, В. Близнець та ін.
ДУМКИ ПРО ТВІР
«Книгу цю писали триста літ. Дванадцять поколінь передавали з рук до рук відкопне перо. Передавали, щоб закарбувати діяння давно минулих днів. Закарбувати словом у пам’яті тих, шс жили. Тих, що живуть. І тих, що будуть жити. Книга ця — велетенська історична епопея» (Л. Махновець).