Вона була задумлива, як сад… – Микола Вінграновський

Вона була задумлива, як сад.

Вона була темнава, ніби сад.

Вона була схвильована, мов сад.

Вона була, мов сад і мов не сад.



Вона була урочиста, як ніч.

Вона була одненька, ніби ніч.

Вона була в червоному, мов ніч.

Вона була, мов ніч і мов не ніч.



Вона була, що наче й не була.

Але вона була! Була!

Любове, ні! не прощавай!

Непевний крок свій не збивай.



Непевний крок свій в ніч і сад…



Сердець розбитих серцепад…



Непевний кроче мій, іди!

Непевний кроче мій, іди!!

Непевний кроче мій, іди!!!

Непевний кроче мій, не йди…



Страждаю я, страждає труд,

А хмари небо труть і труть,

І дні, мов коні вороні,

Дорогоцінний час несуть.



Вона була, вона була!

Вона була, як світ, як горн!

І її гори — моє горе,

В її краю мені хула.



Але вона — жона. Вона —

Самозбереження народу.

І мову, кров його і вроду

їй доля зберегти дана…



Ну, що ж тепер мовчиш, мій вік

Цивілізованих калік?!

Вітчизно-сльозе-мріє-сну,

Прийми болінь моїх весну.



Бо наче я вже не живу,

Свою надію неживу

Приспав під серцем і не сплю…

Двадцятий вік як я люблю.



Вона була за всі віки…

В прощальнім слові до руки

Схилялись їй і ніч, і сад…

Сердець розбитих серцепад.



1960

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: