Характеристика твору
Володимира Винниченко “Момент”
1910 р.
Темою імпресіоністичної новели «Момент» стала історія короткого кохання, що зародилося між молодим революціонером і панною в драматичній, ризикованій для життя ситуації. Історія ця справді психологічно витончена, світла й прекрасна, але й печальна, адже герой новели залишається наодинці з мукою осиротілого щастя, яке спалахнуло було на мить і зникло разом із чарівною панною (звідси й назва — «Момент»). Отже, письменник порушує проблему щастя — наскрізну проблему своєї творчості.
Сюжет, як того й вимагає жанр новели, динамічний і напружений. Герой зустрічається з панночкою в клуні перед спланованим нелегальним переходом через кордон. Панночка так само тікає від переслідування поліції. Герой закохується в дівчину — і читач стає свідком народження й розвитку високого почуття. Молоді люди переживають страшний, екстремальний момент: перебігаючи прикордонну смугу під обстрілом, вони уникають смерті і як переможці святкують радість життя: «Це було торжество двох великих кузьок; це був вихор життя, який замітає все сміття — «не треба», «не можна»; це було щастя крові, мозку, кісток; це було найвище щастя народження, народження не з сліпими, а з одвертими (розплющеними. — Авт.), видющими очима душі».
У творі використано потужний арсенал імпресіоністичних засобів. Кольористика тексту концентрує сонячні барви, лісову зелень, небесну блакить; багатство зорових і слухових образів увиразнює пейзаж, творить тло, на якому розгортаються події в новелі.
Штрихова імпресіоністична техніка передачі вражень головного героя (а розповідь ведеться від першої особи) піби виплітає малюнок душевного стану закоханого. Усе навколишнє читач «бачить» і сприймає через внутрішній світ героя.
Момент щастя — миттєвий: закохані тут же розлучаються навіки, адже щастя, за Винниченком, — це «свободна воля», воля від тягаря й обов’язку, що є наслідком трівалих стосунків. Справжнє щастя — у миттєвому захваті.
У новелі проступає відверте протиставлення усталеної, традиційної моралі зі суворими, а то й пуританськими, приписами і природності, принадності щирих почуттів двох молодих людей. Емоційно звучить у творі піднесений і мінорний водночас апофеоз великому, прекрасному процесу життям, частка якого і ліс, і бджоли, і пташки, і юнак та дівчина, які ніби розчиняються в зеленому рухливому царстві природи.
І вже в наступних рядках автор ніби протиставляє незайману природу, її прекрасне життя людській моралі як чомусь протиприродному, обтяженому умовностями, лукавістю.
Спалах почуттєвої любові в природі — найвищий момент буття. Людина ж перетворює свято кохання на побутовий елемент щоденного життя. Звідси й оцінка: «Щастя — момент. Далі вже буденщина, пошлість». Ідеальну модель поведінки всього живого в природі Муся окреслює так: «Єсть якісь метелики. Вони вмирають серед кохання». Пропозиція панни скористатися цією моделлю, перенісши її з рівня біологічного на рівень духовний («наше кохання повинно вмерти зараз»), з розумінням сприймається героєм. Муся стає Дамою, а юнак благочестивим, шляхетним лицарем: «Я схопив краї її сукні, поцілував і випустив».
Авторська ідея очевидна: усе, що природне, є прекрасним.