Аналіз твору «Диво»
«Диво» П. Загребельного видане в 1968 р. Цей роман є першою частиною епічного триптиху про Київську Русь, до якого входять «Первоміст» (1969) і «Смерть у Києві» (1972). Ці твори не є трилогією в традиційному розумінні слова, бо немає тут спільних героїв і фабула аж ніяк не поєднана в часі, у місці дії, у головних обставинах і характерах. Це — триптих. Таке композиційно-жанрове визначення дав сам автор у роздумі «Клопоти з «Первомостом», де, власне, сказано й про те, що кожна з названих книг має свою провідну ідею, хоч усі вони в ряді пунктів схрещуються.
Дія в «Диві» відбувається з 992 по 1037 рр., а також у 1941-1942 і 1965-1966 рр. Це розповідь про мистецький витвір нашої давнини — Софію Київську — і про долю його та місце в нашій духовній історії. Роман «Смерть у Києві» зображує боротьбу Юрія Долгорукого та людей з народу за об’єднання всіх руських земель в єдину державу. У часі тут зосереджено увагу на 1147-1157 рр.
У «Первомості», де досліджується доля найбільшої народної споруди й життя мостищан, охоплено буття феодального суспільства від битви на Калці (1223) до нападу орд Батия на Київ (1240). На цій міцній фактурі виросла грандіозна панорама Давньої Русі протягом трьох століть. Розвиваючи традиції своїх попередників, а часом і творчо полемізуючи з ними в трактуванні характерів історичних осіб, переосмислюючи літописи, хроніки, праці вітчизняних і зарубіжних авторів, П. Загребельний здійснив справжнє художнє відкриття епохи на ґрунті історичних і психологічних гіпотез. У циклі романів про Київську Русь йому, як нікому раніше, удалося розкрити суперечності давньої доби и разом з тим глибинно осягнути найрізноманітніші характери, відтворити психологію найголовніших соціальних типів — від смерда до князя, з їхнім індивідуальним світосприйманням і поведінкою. У триптиху про події з трьохсотлітньої історії Київської Русі (Х-ХІІІ ст.) особливе місце належить «Диву», якому судилося дивувати не одне покоління читачів. Ніякий переказ, навіть авторський, не може передати всього багатства ідей і характерів, котрі є в ньому. Бо воно — у нерозривній цілісності образів: від назви до ладу мовлення. У ньому, як це не дивно, знайдемо початки наступних історичних романів митця.