Аналіз твору

Івана Драча "Балада про соняшник"

1962 р.

Літературний рід: ліро-епос.

Жанр: балада (модерна).

Провідний мотив: талант бачити красу в повсякденні.

Віршовий розмір: верлібр.

Літературознавці про твір. Драч реформував жанрові можливості балади, відкинувши традиційні легендарно-історичні, героїчні й фан­тастичні її атрибути, але залишивши ліро-епічну структуру, напруже­ний сюжет… У його баладах ліричний суб’єкт уміє миттєво осягнути світ, побачити в ньому щось дивне, неповторне, якусь нову грань, яка не всім відкривається.

У «Баладі про соняшник» побутова конкретика, універсальність і велич життя поєднані в цілісність, читацьке світосприймання пов’язане відчуттям неперервності руху й відкриттям краси в повсякденному житті. Уже початок балади незвичний: соняшник, цей невід’ємний ат­рибут українського пейзажу й національного світовідчуття, зазнає мета­морфоз… Соняшник у баладі — то хлопець: поет майстерно застосовує фольклорний мотив перевтілення (коли дівчина стає тополею, юнак — явором). Драч поєднує в одній площині реальні деталі з метафоричним узагальненням, застосовує асоціативне мислення, унаслідок чого реаль­ні предмети стають символами… Водночас образ сонця набуває метафо­ричного смислу й символізує поезію, тобто сонце-поезія трансформу­ється в образі звичайнісінького сільського дядька…

Образи соняшника й сонця цементують структуру поезії, вони над­звичайно прозорі: читачеві зрозуміло, що поет нерозривно пов’язаний із реальним життям, яке дає можливість самореалізуватися творцеві. Від­криття краси, духовності, що набувають космічного, сонячного виміру, неможливі без «земного», реального буття, яке творча особистість пе­реплавляє у витвори мистецтва (М. Ткачук).