Аналіз твору

Василя Симоненка "Лебеді материнства"

1981 р.

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш (колискова).

Вид лірики: громадянська.

Провідний мотив: любов до матері й Батьківщини.

Віршовий розмір: хорей.

Тип римування: суміжне.

За формою — це колискова, мудре й щире напучування матері маленькому синові. Композиційно твір розгорта­ється як кілька взаємопов’язаних мотивів. Спочатку це мотив казкового дивосвіту, яким оточена дитина завдяки старанням батьків. Материн­ська турбота і ніжність, батьківська опіка — це підвалини щасливого й безхмарного дитинства, яке неможливо уявити без народної казки, ко­лискової, загадки. У духовному світі українців вони відіграють важливу виховну роль. Мотив казкового дивосвіту В. Симоненко пов’язує з об­разом рідної хати, сповненої «материнської доброї ласки», чарівним танцем лебедів і сивими очима казки.

Наступний мотив — дороги як вибору життєвого шляху дитиною, уже дорослою. Неминуче настає мить синової самостійності. Мате­ринське благословення в інтерпретації В. Симоненка — це можливість і необхідність пізнати кохання, дружбу, родинне щастя. Вибір їх цілком залежить від людини. Проте, на думку автора, є величини духовні, не­змінні, сталі — це мати й Батьківщина: вибирати або зрікатися їх — ве­ликий гріх.

Прості й щирі слова В. Симоненка торкаються серця кожного, ідеть-ся-бо про загальнолюдські цінності. Майстерність і довершеність вірша виявляються в кількох площинах. Це і взаємоперетікання образів: день сьогоднішній — день майбутній — вічність (образ матері як фізичного початку людини, самого життя і як її духовного космосу, Вітчизни як отчого порогу); досади — «приспаних тривог» (уособлення драматизму людської долі). Це й образи-символи, запозичені з фольклору: лебедів як вірності матері та Вітчизні, як крил, які виносять дитину в широкий світ із рідної домівки; «білявої хати» — персоніфікація, спроектована на образ матері; верб і тополь як неодмінного атрибута українського пейза­жу (Н. Бернадська).

Чарівні, неповторні роки дитинства, коли стоїть над ліжечком мама й оберігає дитину від усіх бур та тривог світу. Тоді життя — казка з чарівними рожевими лебедями. Але діти виростають, ідуть у широкий світ, де їх чекають і кохання, і розчарування, і небезпеки. Як далеко б не були від рідного дому сини й дочки, за ними завжди «будуть мандрувати очі материнські і білява хата», як добрі янголи-охоронці. Тому все можна вибрати — друга, дружину, однодумця, не можна вибирати лише рідну матір та Батьківщину.

Поезія щира, задушевна, мелодійна, недаремно вона покладена на музику. І відображає глибокі патріотичні почуття, в яких любов до матері й до Батьківщини зливаються в одне ціле.