Соната Прокоф’єва – Іван Драч

ІВАН ДРАЧ

СОНАТА ПРОКОФ'ЄВА

Любимому

І

Закрутили,загули, заграли,

Чистим лугом серце повели

Вишукані голубі хорали

По стежині сизої імли.

Жовтороті полохливі грози

Пнулися з оранжевих шкарлуп,

І дуби, як чорні важковози,

Гупали, всідаючись на круп.

Схід на випас випускає

Кирпатого місяця.

Грім вигуркує з-за гаю –

На хмарі не вміститься.

Другий грім за ним прибрів,

Креше кременем з-під брів –

гнівно, гонористо,

звивисто, барвисто.

Поки сльози випали

Та по чарці випили,

Йшло сто літ чи сто гон,

Йшли крізь сон на стадіон…

ІІ

Футболісти зморені,

І футболки чорні.

А лобами куцими,

А тупими буцами

Розбігаються круто

і не м'ячем з розворота,

А головою Сократа

пробивають ворота.

Воротар прудкий, як муха,

Хап філософа за вуха,

Прикладається з розгону –

Прямо в пельку стадіону

Вибиває.

Всюди шал.

Ораторія. Хорал.

Ill

З минувшини йдуть у майбутнє Сократи,

В них небом по вінця налиті сонати,

З плечей не сфутболити їхніх голів,

У правду людську не забити голів.

Годі, панове, розумом грати…

Сократи.

Сократи.

Музичні Сократи.

Хай у вічність стелиться дорога

Золотим шафранним полотном.

В мене світла нині, як у бога,-

Тонни сонця сиплють у вікно.

Видухмяні, запашні, басисті –

Всі акорди пахнуть теплим сном

І, в тривожні сині ноти втиснуті,

Котяться шафранним полотном.

Вдарить скерцо висонценим сяйвом,

Лихо в лантух зсиплеться пшоном,-

І ряхтять мелодії русяво,

Мерехтять шафранним полотном.

І пружнасті, вимиті грозою,

Вистояні, як баске вино…

Я пірнаю в сонце з головою,

Щоб дістати у сонаті дно.

IV

Сонато, візьми мене на крила своїх

вогняних мелодій. Дай мені наточити з

скрипкового смичка, дай мені наточити

в серце прокоф'евського весняного соку.

Дай на мою долю блакитного музичного

вітру. Фаготи і валторни, за ваше

прокоф'євське здоров'я!

V

Я люблю його чорні пожежі,

Він чистий, крицевий встає,

Мов тригранний багнет телевежі,

В розпанахане небо моє.

Він вбиває мене акордами

І ультрамариновим мостом,

Над полями моїми гордими

Креше атомним копитом!

VI

"Кардинальним здобутком (чи вадою

коли хочете) мого життя завжди були

пошуки оригінальної, своєї музичної мови.

Я ненавиджу мавпування…"

VII

Від твоїх музичних дотиків у небі

розквітають зорі.

Всі вони – твої рожеві нотні знаки.

З них рониться вишнева пахуча роса.

Мої сімнадцятилітні дівчата, звісившись

з розчинених вікон, ловлять її пошерхлими

вустами. У нецілованих дівчат завжди

тріпоче на губах переливчаста зоряна

роса твоєї сонати.

Щовечора ти береш мене під руку, а я

виношу тобі з серця вишнево-чорні

троянди, пересипані сльозами вдячності.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: