Гребінка Євген

На ставі пишно Лебедь плив, А Гуси сірії край його поринали. «Хіба оцей біляк вас з глузду звів? — Один Гусак загомонів,— Чого ви, братця, так баньки повитріщали?

На лубі сидячи, Зозуля куковала: «Що за годи тепер, зовсім не можна жить! Од коли, як тепло вже стало, А гусені нема, черви зовсім так мало. Пришилось із

Ізліз мій дядько на дзвоницю Та, знай, гука: «Оце кумедія яка! Всі люди на землі мов ті перепелиці: Здається більший з них не більше п’ятака.’ Гай, гай! .Як

Глянь, мянь, летять, да їх летить чимало, Куди оце летять з осели Гарвбці? Дивлюсь, у сад, побрались ївалодці. На Вишеньці їх сеть-то насідало, І бенкезараз підняли; Цвірінькають, джеркочуть,

По гаю темному туга велика ходить, Сокири й Топори затіяли війну, Гай хочуть сплюндровать і пущі всі пошкодить. Війна ця навела на дерево суму; Дуби задумались, Осики затремтіли,