По гаю темному туга велика ходить,
Сокири й Топори затіяли війну,
Гай хочуть сплюндровать і пущі всі пошкодить.
Війна ця навела на дерево суму;
Дуби задумались, Осики затремтіли,
І Клен гнучкий і В’яз із лиха вниз нагнувсь.
Аж ось Сокири вже в гаю забрязкотіли,
І Дуб найстарший усміхнувсь.
— Не бійтесь! — він гукнув.— Того і я жахався,
Як з топорищами ці навісні прийдуть,
Аж дерев’яний рід заліза одцурався,
Без дерева вони самі нас да не втнуть,
Ото було б… але — нехай йому абищо,
Якби з Сокирами прийшли і топорища,
Тоді-то був би нам капут.—
І справді, скільки тут Сокири не бряжчали,
Ні дубчика, ні липки не стяли.
І тільки де-не-де що кору пописали,
Да і додому з тим пішли.
Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.