Зозуля та снігир – Євген Гребінка

На лубі сидячи, Зозуля куковала:

«Що за годи тепер, зовсім не можна жить!

Од коли, як тепло вже стало,

А гусені нема, черви зовсім так мало.

Пришилось із голоду хоч у кулак трубить».

«Нащо вам так квилить, мій боже милий?

Снігир Зозулю перебив,—

Коли б я мав ваш стан і сили,

Оцю я погань би не їв,

Щоб сей да той мене, коли б я не доскочив



Собі щодня шматок м'ясця.

От кобець — менший вас, а їсти як захоче:

Летить — і душить горобця.

Зате він з голоду ніколи не нудився».

«Дурний! дурний! а в школі вчився! —

Зозуля Сніги ру в одвіт,—

За місто горобця я з'їм жуків десяток

Да гусені, черви десятків три в наддаток

І все-таки наїмсь; зате спитай ввесь сзіт.

Яка Зозуленька? Всі скажуть: птиця славна.



Живе собі, як панна.

Гуляє у садку, нічого не псує,

По гілочках намистечко кує,

Да скілько літ кому прожить віщує;

Нехай же здумаю.- да що тобі й казать!

Хоч злидні в пір'ї обідрать,

Ввесь птичий рід зарепетує:

«Зозуля м'ясо жре. Зозуля хищний птах!

Троха чи не бажа вона орла із'їсти!»



Прощай тогді моє життя в садах!

Прийшлось би утікать хоч за море безвісти.

Так лучче ж тута жить — да зводить черв'ячків».



Хто хоче полюбить суддю грошозаплода.

Про його розпитай панів,

А не питай у простого народа.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: