кожен із нас має знак на лиці
ось і з небес впали комети
ніби птахи
— ніби дощ на ріці
— знаючи шлях чуючи шепіт
кожного дня женучи віслюків
— доки вві сні в довгому небі
змій розклада полотно плавників
— і тільки тарантули і саламандри
з нами напевно змогли б перетнути час
— звезений крам різьблені скрині
юрмище рік і огром берегів
— певно що хтось знає і нині
скільки ще йти за яким із слідів
— навіть якщо втратити карту
можна лиш тут де вино і пісок
дивлячись в ґрунт бачити нафту
слухати риб
і вагітних жінок
— про це ніхто не знав тоді про це і тепер мало хто знає
але я вже бачив як за ними повзли вужі і перебігали гієни
як за ними котилася спека сріблячи жовті піски
йшли кишенькові злодії і продавці великодніх акцій
як за ними рухались возики торговців циганськими килимами
всі їхні родичі і земляки йшли в потойбічний циганський вирій
І коли хтось із них помирав
вони підбирали його
щоби не лишати на півдорозі
так що я бачив звідки вони рушили
щоправда так і не дізнався чи могли вони взагалі
куди-небудь прийти
Сцена п'ята
Йосип займається самоаналізом і медитаціями
чорні пальці мого ісуса якими він тримає зернята шипшини
коли сарана обережно сідає йому на плечі
від їхнього дотику беруться інеєм стіни
він завжди носить в наплечнику непальські люстерка й дзвіночки овечі
в нього кістки мов срібні виделки і м'ясо холодне й гостре
я бачив що під його нігтями мов під озерами світяться лампи
через що я завжди в його присутності почувався гостем
навіть в своєму домі де після нього лишались шепоти ніби дамби
коли він спав на його повіках висіли краплі бурштину
коли він плакав дзвеніло тихо його намисто
він так говорив ніби заповнював якусь порожнину
що знаходилась поруч із ним і не заповнювалась ніби навмисно
тепер коли всі стверджують що все почалося звідси
я думаю що все насправді почалося деінде
тому що коли говорять що прийде світло долаючи відстань
це ще зовсім не значить що воно своєчасно прийде
а так я знаю що його коліна і його лікті
мають запах дощу мають коштовність зброї
мають смуток неначе леви зачинені в кліті
мають легкість неначе зебри на водопої
і ти все одно повіриш якщо не повірив досі
ось оси ховаються в його волоссі
ось оси займаються якоюсь важливою справою
між лівою його рукою і правою
Сцена шоста
Радіопереговори шовіністично налаштованих пілотів вертольотного батальйону ізраїльських військово-повітряних сил
— ми не могли помилитись? пролітаючи над каньйонами
не так вже важко збитись із курсу втрапити в чужі небеса
оскільки небо воно підступне воно має безліч входів і виходів
таємних кімнат і коридорів у яких бовтається вітер
ніби дзвоник на коров'ячій шиї а надто в цих місцях
де рівнина така пласка що бачиш всі гострі обірвані краї неба
які звисають над нею
— ми не могли помилитись
в наших картах ніби в легенях так багато повітря
що його вистачить щоби не заблукати
я бачив наші сліди вони тятись зі сходу від наших баз до сонних будинків
в яких прокидались діти і акваріумні рибки
— я бачив раніше цих дітей і знаєш все що я можу сказати
це те що якщо в їхніх жилах і тече вода то ця вода кип'ячена
вони всі ніби вже знають наперед чим закінчаться їхні сни
і якого кольору буде трава на перевалі
тому що небо над цією країною велика лисяча нора з таємними
входами і виходами про які знає лише лисиця що пробігає вгорі
залишаючи за собою запах напалму
— тому ми не могли помилитись адже десь поміж ними був хтось один
хто не повинен був дожити до ранку той хто ховався в цих норах
і кого не можна було витравити звідти навіть нашим вогнем і нашою пропагандою
— я часто думаю що буде з тими хто вижив
і що буде з нами в такому разі
вирісши серед такої кількості душ які приходять
кожного ранку підгодовувати своїх акваріюмних рибок
ким вони можуть стати
чи стануть вони мисливцями чи будуть вони полювати в небі
на свою стару лисицю з її вічними ґлюками
чи дозволять вони нам допити наш пообідній скотч
— знаєш той хто скаже що ми могли помилитись мав би приїхати
сюди скажімо в якості туриста витрушуючи з білих ґольфів путівники
і кредитні картки він би побачив
що в цих місцях ластівки над головою змахують крилами важко мов кури
а самі крила в них гострі мов парасольки
вони ранять ними зелень на деревах зрізаючи її
своїми лезами
— з іншого боку я думаю адже ніхто не бачив цих дітей
ніхто не побачить ці душі що марно блукатимуть в небесних норах
над околицями палестини
кілька тисяч неврахованих господом дихань маленькі долоні що сторожко плескають
виганяючи зі сховку стару лисицю
хто їх побачить звичайно якщо обтяжене ними повітря не прорветься дощем над морем
та ще дизельне паливо в наших машинах буде пахнути адреналіном
— тут головне триматись подалі від пустелі бо коли
наближаєшся аж надто
в етер пробиваються їхні ефемки з чорною тягучою гумою музики
вони співають так ніби в них в усіх вставлені металеві
пломби на зубах якими
вони вгризаються у твоє горло відбираючи мову як сир або хліб
натомість тримаючись вище аніж потрібно можна назавжди заблукати
в цьому небі де дитячі розбомблені душі б'ються в бортове скло
мов чайки
— так а найгірше те що з часом ти пізнаєш кожну із них вирізняючи
поступово кожен шрам на вилиці кожен поріз на руці кожен
ідентифікаційний номер
розуміючи що серед них когось не вистачає хтось мав би бути іще
хіба що ми помилились
але ж ми не могли помилитись
Сцена сьома
Мама/кока, загалом по ідеї – другорядний і необов'язковий персонаж, її появу тут можна трактувати як галюциногенне явище. Можна, звичайно, і не трактувати
мама/кока з тобою листя цибулі
мокрі волокна бавовни овочів і морів
твоя дорога зіткана із жовтого і золотого
сягнувши твого коріння твого вугілля забудеш чого ти хотів
і для чого
мама/кока якщо ти дихаєш зябрами ти ковтаєш
воду ніби вино і чорний хліб немов наживку
якщо ти знаходиш пори в воді і дихаєш тією водою
якщо ти розкручуєш власний язик немов кіноплівку
воском лежать небеса воском і шоколадом
любов мама/кока дорожча аніж її виправдання
ми мало бачили але те що ми бачили варте того
щоби його побачити так що ще невідомо
хто облажався адже твоя дорога зіткана із жовтого і золотого
тому невідомо що буде потому ще невідомо
Сцена восьма
(business times). Угорка й угорка – негативні персонажі, власниці тіньового бізнесу, пов'язаного з купівлею-продажем дітей з країн Східної та Південної Європи в Угорщині, Польщі та країнах, що входять до Шенґенської зони.
Другорядні персонажі, взяті з усної народної творчості
ось тепер повертаючись до своєї справи
за номером таким-то говорячи про колишній бізнес
я мушу попередити що всі ці ваші заяви
про аморалку встид і всяке таке там різне
все це насправді гівно вони нічого не важать
адже говорячи про економіку ми маємо розуміти
що з такою химерною конституцією як ваша
продавати дітей це взагалі потрібно вміти
якщо ти торгуєш дітьми цими маленькими покидьками
які так і думають як би тебе нажухати
тут треба завжди розуміти що все що робиться потайки
все одно вийде назовні так що можеш його й не рухати
тим більше за наших часів коли саме поняття
чесна торгівля зникає мов не до речі
можна скажімо спробувати більш спокійне заняття проте хороший бізнес – це хороший бізнес тут важко щось заперечити
в подібних справах головне це команда особливо якщо навколо
тебе всілякі придурки якими наша вітчизна
зазвичай багата або коли торгівля йде невиразно і кволо
до того ж на вулиці тотальний дефолт і дороговизна
от ми й тримали контору мали собі клієнтуру
всю цю мастурбуючу юнь із передмість будапешта
вчасно сплачуючи датки панові богу і в комендатуру
самі не завжди розуміючи куди дівається решта
крім того ми мали своїх посередників в европі і на балканах
хороші хлопці якщо зважити на специфіку їх роботи
завжди з купою фальшивого золота і помилками в бізнес-планах
в червоних шовкових сорочках зі слідами блювоти
одним словом – народ нервовий фашисти і содоміти
ось вони і перевозили нам косівських сиріт чорногірських злиднів
котрі з'їдали все що траплялось під руку ніби терміти
але ж хороший бізнес – це хороший бізнес так що варто було терпіти
я запідозрила ще з зими коли ще й сніги не спали
на берегах дунаю коли ще не квітнули абрикоси