Гнат. Ти знаєш, діду, що громада присудила предати смерті Саву. Послали двох на цеє діло: один, Кульбаба, зрадив; другий, Горицвіт, сам смерть прийняв! Порай мені: кого тепер послати, щоб Саву смерті він предав?
Знахар. Сави ніхто не візьме, ніхто не стратить. Тілько ти візьмеш, тілько ти стратиш,Гнате! Йому призначено, щоб згинув він від братньої руки за гріх великий свій! Та ще візьми Кравчину: при ньому смерть до вас не доторкнеться!
Гнат. Коли призначено — то й станеться!Візьму Медведя і Кравчину, та й зараз же піду.
Знахар. Іще моя вам рада: покладіть у чоботи своєї ви землі, щоб ніхто не знав вашої підмови.
Вистріл.
Гнат. Пропав зрадник! Так пропаде і Сава без пуття, без слави, так пропадуть всі зрадники свого народу!..
Готуйтеся, товариші, підем в дорогу… Лісами, ярами я приведу вас в палац Сави і сам своєю власною рукою його скараю!
Завіса.
ДІЯ П’ЯТА
Світлиця Сави, гарно убрана килимами. На стінах зброя. Під стінами турецькі канапи; напереді стіл. В глибині колиска.
ЯВА IX
Сава один, сіда до столу.
С а в а. В Немирів завтра не поїду, а напишу ясновельможному листа, що повертать свій рід у католицьку віру я не згоден, бо це б зневажило мене перед очима всіх панів, яко одступника від предківської віри, за котру вчора ще боровся з ними! (Пише, потім перестає, піднімається і слуха). Проклятий пугач, як засміявся погано!.. (Сіда і пише). І де він взявся? Учора двох убив, і більш, здається, тут їх не було. (Пише, по хвилі здригнув, підняв очі на вікно і слуха). Що це? Здалося, наче знову хто сказав «добривечір»! А, дурість! Ну, добривечір, то й добривечір… Коли б мерщій вертавсь Шмигельський. Я цілий день сьогодня жду його і тим себе так розтривожив, що ніяк не віджену тяжких думок, все більше й більш нагнічують вони мій мозок… Дивна річ… Коли я жив в степу,в норі, у лісі, не знав тоді такої я тривоги… А тепер, от як не силкуюсь, нічого не зроблю з собою!.. Особливо сьогодня. Оці награди мов ранили чим гострим і отруїли мою душу… От чую, наче хто шепоче мені і зараз, що праця та, яку я у своїх думках лічив корисною народові, була і єсть па користь лиш панам! І чую я, що єсть тут правда — страшна, страшна правда!.. За те, що гайдамак, своїх братів, ловив і смерті предавав найкращих оборонців прав народних, за те, що церкву Божую спалив,— полковник я і шляхтич!.. Шляхтич? Рідня, виходить, всім панам!.. Ох, як мені нудно і на серці трудно! Здається, зараз би вернувся до своїх у ліс, у нори… Зося піде скрізь за мною… А там я вигодую сина свойого Саву козакам на славу! І він закриє батькові гріхи! Ох, ні’.. Заросли мої шляхи тернами — немає повороту… Нема! Нема! (Б’є кулаками об стіл, говоре нервно, ніби хоче заглушити тривогу душі). І не треба! Дитячий страх напав на мене, і я себе мордую. Щоб край утихомирить, то треба припинити дику волю гайдамацьку, поки не захопив цей рух увесь народ!.. Так… так!.. Як море зрадливе сьогодня на лоні своїм гойдає тихо байдак і мов присипляє плавця, а завтра в мент один скаженіє, і б’є на тріски той самий байдак, і топить у хвилях своїх навісних необачного плавця — отак і народ: коли розірве ланцюг покори, подібен морю навісному! Покірний ще сьогодня й тихий, він в мент один страшну підніме бурю і Посполиту Річ потопить в крові і все оберне у руїну! Пріч же сумні думки, пріч! Не проти народа я воюю, а проти гайдамак; народові ж бажаю миру і спокою, щоб він під панською рукою добув широкої освіти і прав на вільне й корисне життя для всього краю. (Здригнув і прислухається). Знову хтось сказав «добривечір»! (Іде до вікна і, заглянувши, одскакує). Що це? Ввижається мені! Чи й справді то Шмигельський?! (Підходе до вікна). Пан Шмигельський, блідний і з уха кров дзюрчить! Пане Іване. Чого ж ти… Щез!.. Це мана… Це так мені здалося…
ЯВА X
Чалий і джура.
Ч а л и й. Це ти в вікно заглядав?
Джура. Ні.
Чалий. Нема нікого?
Джура. Ба,приїхав зараз козак з хоругви пана Шмигельського.
Чалий. Де він? (Хутко, не діждавшись одповіді, вийшов).
З других дверей виходить Зося.
ЯВА XI
Зося. Джуро, що там сталось, що пан так прудко вийшов? Мені здалось, що пан Шмигельський приїхав.
Джура. Ш, пані, козак з його хоругви.
Зося. То, певно, він вернувся?
Джура. Не знаю.
Зося. Здається, йдуть! Ти не кажи, що я виходила, щоб пан не гнівавсь.
Джура. Слухаю, пані.
Зося зникає за двері.
ЯВА ХII
Ч а л и й і надвірний козак. У козака голова перев’язана.
Чалий. От через що я так тривожусь, цілий день душа нещастя чула! Ну, ну, далі розказуй…
Козак. Я певен, що всі там полягли, до одного усі. І їх там полягло багато. Коли уранці після бою до мене знов вернулося життя; то я побачив, що балка вся завалена була козачим трупом, немовби хто позвозив їх багато так навмисне. Шукав між трупом я сотника пана Шмигель-ського, але його там не було. Коли на гору вийшов, то на горі з десяток наших коней уже здихало, бо в них розпороті були їх животи, а далі паслось скілька коней, так я піймав одного і от до тебе прискакав з цією звісткою лихою.
Чалий. О Боже мій, яка потеря! Це Гнат, його робота, бачу… Ти знаєш місце добре?
Козак. Знаю.
Чалий. Так ти нас проведеш туди. Іди тим часом спочивай, обмий і перев’яжи свої рани. Джуро, дай йому добрий кухоль меду, скажи, щоб зараз коней трьох сідлали, і сам вертайсь сюди.
Джура й козак вийшли.
(Сава сід,ає і пише лист). Сто душ лягло на полі і з ними кращий друг! Друг, котрий підтримував всяк час мій дух, друг, що вмів розгонити найтяжчі хмари життєві, які гнітили часто мозок мій, і душу, й серце!.. О, тепер я попалю усі ліси, я виверну все гайдамацьке гніздо, я запла-тю за смерть ІПмигельського вам всім сторицею,страшно, страшно заплатю!
Входить джура.
ЯВА ХIII
Чалий і джура.
Чалий. От три листи: один, що згорнутий удвоє,— в Немирів! Другий, що край един заламаний,— у Тульчин; а третій, одкритий,— в Рубань! Птицями нехай летять всі три!
Джура. Тоді у нас нікого не останеться в дворі, бо Харко й Трохим пішли на слободу і досі не вернулись.
Чалий. Так ти на слободу йди зараз і в двір до мене поклич Кульбабу; скажи йому, щоб він узяв з собою всіх своїх товаришів, що колись були у гайдамаках. Вони мені потрібні і за послугу будуть мати добру плату. Іди ж мерщій! Л не забув, куди який послати лист?
Джура. Цей — в Немирів, цей — у Тульчин, а цей — у Рубань.
Чалий. Так.
Джура пішов.
Годі вагатись, годі!
Входять 3 о с я.
І ти не спиш ще на лихо?
З о с я. Яке там лихо? Я чую тривогу; скажи, що сталось? Я ні жива ні мертва!
Чалий. Молю тебе, не заважай мені! Сотня Шмигельськсго пропала, і я піду шукать її. Скоро збереться сюди вся близька міліція, і я виступлю зараз, по дорозі захоплю решту — і в поход!
З о ся. То нехай коней зараз запрягають, і я поїду у Немирів з сином, бо тут без тебе я не зостанусь.
Ча л и й. Я вже послав на слободу, і зараз сюди прийде Кульбаба, а з ним п’ятнадцять таких молодців, що і на сотню підуть. Для всіх роздам я списи, порох, кулі і мушкети. Це буде твоя варта. Коли ж захочеш їхать, то завтра вже поїдеш у Немирів; а варта все ж таки нехай стоїть в дворі… Іди ж, моя голубко, і спи спокійно, тебе одну я не покину! Знай, що у дворі у тебе буде п’ятнадцять добрих молодців! Іди і спи спокійно. Мені немає часу, треба ще написать ясновельможному, бо все, як бачиш, раптом перемінилось.
З о с я. Я слухаю тебе, і спокій мов росте в моїй душі. Прощай, мій сокіл ясний! Боже, як не хочеться з тобою розлучатись. Згадуй свою Зосю, а я щохвилини буду з тобою розмовлять, бо біля мене малий Сава! Прощай!
Сава. Будь здорова, моя зоре. (Цілує її).
Зо с я. Зайдеш же сина перехрестиш. (Вийшла).
ЯВА XIV
Сава один. пише.
Сава. Увесь тремтю від злості… Коли б мерщій міліція… (Пише). Кипить моя душа!.. Я не так до вас приймуся… Коли б піймавсь мені тепер сам Гнат — я і його без жалю на палю посадю! (Пише).
По хвилі входять тихо Гнат, Медвідь і Кравчина.
ЯВА XV Чалнй, Гнат, Медвідь і Кравчика.
Гнат. Добривечір!
Чалий повертається і схоплюється а крісла.
Здоров, здоров,пане Саво! Здалека ти нежданії гості маєш, чим будеш вітати?
Чалий (шука очима броню). А чим же я таких гостей привітаю… Послав мені Господь сина, буду в куми звати.
Гнат. Не кумувать тобі,Саво,з нами,не пить горілки та медів з преславним товариством, а заплатити перше треба за сукні та за адамашки, що ти нажив, пане Саво, з козацької ласки…