Чалий хоче взять шаблю. Медвідь йому дорогу заступає. Сева хоче взять рушницю, що в другім кінці стоїть,— Кравчина заступа йому дорогу.
Сава, нахиливши голову, хвилю мовчить.
Чалий. Чого ж брати мої хотять? Чи битись, чи миритись?
Гнат. Прийшов час, Саво, розплатитись за кривди ті, які ти нам і людям всім своїм зробив.
Чалий. Я лиш обороняв від кривди вашої весь край. Один проти другого ми у поле виступали, озброєні, мов лицарі на герць! Тепер же ви утрьох на мене, безоружного, напали,— цього не дозволя честь лицаря такого, як ти, Гнате! Коли вже воля Божа є на те, щоб з вами розплатився я, дозволь же і мені мою ти шаблю взяти, тоді один я проти трьох кривавий бой прийму, а Бог нехай рішить, і мертвий той нехай поляже, хто кривди більше наробив!
Гнат. На поєдинок ти не маєш права з нами, бо потеряв козацьку честь! За те, що кіш у Чорнім лісі наш спалив, напавши зрадою на нього; за те, що ти ловив товаришів своїх і в руки панські віддавав; за те, що церкву ти спалив,— тебе громада наша смерті присудила, і виповнить присуд громадський ми взялись… Проти громадського суду оборонятись шкода!.. Колись, хрестами помінявшись, ми перед образом дали присягу оборонять людей своїх від людської кривди і напасті; присягу ту зламав ти, брате, тепер вона тебе вбиває!
Всі троє обступають Чалого і проколюють його шаблями, проколовши,
одступають.
Чалий (падає). Простіть… Я смерть прийняв за рідний край… Я кров’ю змив свою вину… Прощайте. (Умирає).
Гнат. Прощай!.. Краще, брате,гнить тобі в землі, аніж з ляхами вкупі на наші голови козачі меча здіймать і на безчестя козачєству всьому свій лядський рід тут розмно-жати.
Завіса.