Карпенко-Карий Іван
САВА ЧАЛИЙ
Трагедія в 5 діях і 7 картинах
ДІЄВІ ЛЮДЕ
Потоцький — коронний гетьман.
Шмигельський, Жезніцький, Яворський, Качинська ¾ шляхта
Кася — її дочка
Зося Курчинська, потім жона Чалого.
Сава Чалий.
Гнат Голий — його побратим.
1-й, 2-й, 3-й запорожці.
Медвідь, Грива ¾ спершу селяне, потім гайдамаки.
1-й, 2-й, 3-й чоловіки.
Гайдамака.
1-а, 2-а баби.
Нянька біля дитини Чалого.
Кульбаба, Кравчина, Яків, Молочай, Микита ¾ гайдамаки.
[Потап— козачок.]
ДІЯ ПЕРША
Середина пустки. Лави. Стіл на трьох ногах. Піч наполовину розвалена. На стіні висить жидівський халат. На сцені нема нікого.
ЯВА І
Медвідь і Грива, входять.
Грива (з косою направець в руках. З дверей). А хто тут є, озовися!
Медвід ь Нема ще нікого, рано!.
Грива. А тут безпечно справді.
Медвідь. Еге! Ніхто з сіпак дворових не загляне; а на селі то так скрізь і зорять, щоб не збиралися на раду.
Грива. Сюди ніхто і носа не наверне! Одно—далеко від двора, та ще й в яру глибокім, а друге — пустка, то побояться, щоб часом, бува, не здибав тут їх Сава Чалий.
Медвідь. Пани тут всі навколо тільки Сави Чалого бояться, а наш брат їх ні краплі не страшить, так вже привикли всіх вважать за бидло! А ти ж куди прямуєш?
Грива. У ліс до Сави.
Медвідь. Він буде тут сьогодня. Обіщав прийти на раду.
Грива. От і гаразд. А Сава митець!
Медвідь. Запорожець, та й запорожець, бра, не кожний з ним зрівняється. Він вчений сильно: учився, кажуть, в Києві у братстві. Його й на Січі поважають, там і батько його старий в повазі був.
Грива. Вигодував Чалий сина Саву козакам на славу.
Медвідь. Кошовим хотіли Саву обібрать, так щось не теє… Старшина, знать, проти нього.
Грива. Кажуть, Сава не згоджується з тим, що завелось тепер на Січі. Він хоче людей і віру боронить, а старшина більше тягне за панів.
Медвідь. Так от він і кинув Січ! Побратавсь з Гнатом Голим, і скрізь по Україні панів лякають вдвох.
Грива. Удвох? Ото сказав! Удвох нікого не злякаєш. У них ватага є велика, та все такі завзятці, що й чорт їм сам не брат!
Медвідь. Якби таких побільше, то легше б нам жилось… Глянь!
Грива. А що ти тут побачив?
Медвідь. Тілько лапцардак зостався.
Грива. Жидівський?!
Медвідь. Еге… У цій корчмі жид-орандар сидів немилосердний. Тілько хто писне, бувало, проти нього, зараз у двір; а у дворі за жидом тягнуть, як за братом, бо він всі переправи, всі попаси держав і мито брав… Обдирав людей на панську і свою користь. Дознавсь про цеє Сава і пристращав орандаря. Орандар сторожею корчму обставив і ще гірше почав грабувати. Тоді Гнат Голий сторожу розігнав і всіх порізав.
Грива. І це давно було?
Медвідь. Та на тім тижні.
Грива. Диво, що нових жидів-орандарів і досі тут нема.
Медвідь. Бояться.
Грива. Ніщо їх не лякає, коли поживу чують! Не вспіє кров засохнуть тим, що вчора вбито, диви — вже нові орандарі в корчмі сидять.
Медвідь. Вірні панські слуги.
Грива. А людські п'явки.
Медвідь. Якби не орандарі, з панами легше б було жити.
Грива. Якби не пани, то и орандарів би не було.
Медвідь. І то правда. І скажи на милость: ну, будем казать, пан, хоч він і католик, так хрест же в нас один; а жид — невіра… Чому ж не з нами, а з жидами пани живуть так, як брати? І звідкіля воно це взялося? Невже так споконвіку?
Грива. Ні. Дід мій сто двадцять літ прожив на світі, так він казав, що між людом і панами була братерська згода, і всім тоді жилося, як в раю.
Медвідь. Аз чого ж сталося усе?
Грива. Як зачепили попи їх нашу віру, а пани їм стали потурать, так прогнівили бога — і пішло, і пішло!.. Так от звідкіль та ненависть іде; а тепер вже до живого допекло! Чуєш?.. Гупотить?! (Бере косу в руки.)
Медвідь. Це, певно, наші. (Прислухається.) А як сіпаки, панські козаки примітили, то заберуть отут, як тих курей на сідалі.
Грива (трясе косою). Я не здамся.
Медвідь (показує кінець палиці, на котрій спис). Та и в мене є; але що ж ми зробим проти сили?
Надворі голос: «Ген, а хто тут е ¾ озовися!» Другий голос: «Певно, ще нема нікого; а може, й не прийдуть, побояться!»
Наші!
Грива. Ще не вчені. І якого бісового батька гомонять. ІІІо за необачний народ— тілько зібрались вкупу, так і гвалт.
Медвідь. Заходьте в хату, не кричіть!
ЯВА ІІ
Ті ж і багато людей.
Медвідь. Та тут і половини ще нема громади.
Гаврило. Так змовились: щоб не примітив двір, не всім збиратися на раду.
Медвідь. І це діло.
Гаврило. А хто ж оце чужий між нами?
Грива. Чужий я тільки на обличчя, а біда у нас одна. Тікаю з слободи у ліс.
Гаврило. Щасливий, що не піймали; а в нас з собаками вишукують і ловлять всіх утікачів. Здається, и не в тюрмі, а скрізь сторожа панськая чатує.
Медвідь. Іди, Микито, надвір і стань лиш ти на варті. Тілько чатуй добре.
Микита. Очі витріщу, як сова, а вуха наставлю, як .лисиця. (Вийшов.)
Медвідь. Ну що ж, пани-браття, чи будем панщину робить, чи будемо тікати?
Гаврило. Куди ж його втечеш від панських козаків?
Медвідь. Сава обіщав від погоні оборонять.
1-й чоловік. А де ж Сава? Коли б від нього раду нам почуть!
Медвідь. Сьогодня буде тут. Казав, що в двір загляне, бо хліба і пшона в них обмаль, а брать з людей харчі його товариш Гнат не хоче.
Гаврило. То підождем Саву.
Медвідь. А поки Сава прийде, треба нам обміркувать. Не один же чоловік, а ціла, мовляв, громада. Треба, щоб змовитись, щоб думка була одна у всіх, а то як прийде Сава, то в нас тоді почнеться суперечка.
Всі. Так, так!
Гаврило. Треба погодитись.
Медвідь. І знайте всі, що три дні тому назад, ото як ми чиншу платить не захотіли, лист пішов до Канева, що ми бунтуєм! То глядіть, що Сам Потоцький наскочить на село з волохами своїми і шкуру спустить з нас.
Гаврило. Трикляте життя! З кожним днем росте і чинш, і панщина, й податки — несила нам їх одбувать.
1-й чоловік. Нас заманили всіх на слободи , і як селились тут, то обіщали нам, що по два злоти в рік чиншу ми будемо платить у панськую казну на вічність, а тепер…
Гаврило. Помалу, помалу набавляли, та вже дійшло до нікуди.
Медвідь. Звідкіль ти візьмеш заплатить у панськую казну від кожного тягла сорок шість злотих і шістдесят вісім грошей?
1-й чоловік. Та ще й десятину дай: від пасіки, виходить, очкового, дві курки, двадцять яєць, двадцять пасом прядива.
Грива. А осип жита та вівса; чи, може, у вас того нема?
Медвідь. Є. А подорожчина? Всього й не злічиш, бо кожний день вигадують нове: то шарварки, то заорки, то оборки, закоски, обкоски, зажинки, загрібки, огребки…
Грива. А у нас ще не в зачет скілько: садить капусту, мочіть льон, готовить його до пряжі, полоть просо, пшеницю, давать по черзі варту і на тік, і в двір, і в корчму!
Медвідь. Так, як і у нас! Скрізь однаково.
Всі. Хоч здихай!
1-й чоловік. Або тікай, або здихай, або роби щодня на панську казну.
Медвідь. А оце вчора загадали нову панщину,
Гаврило. Яку? Я ще не чув!
Медвідь. Один день за березову кору, один день за рижики, один день за опеньки; і ще — це вже прямо на сміх — один день панщини за ті квітки біленькі, круглі, як горох, що напровесні ростуть у лісі.
Грива. За просеренки б то?
Медвідь. Може, ще й за просеренки загадають, а то квіточки такі пахучі весняні, забув, як їх називали, либонь, конвалія, чи що?
Грива. Пахучі, кажеш?
Медвідь. Еге, такі біленькі.
Грива. Ага! Щоб і квіток не нюхали даремно. Ну, в нас до цього ще не додумались.
Медвідь. Додумаються! Один у другого повчаються! Я певен, що ще за сонце і за місяць будемо панщину робить, бо вони ж світять даремно тільки панам.
Всі сміються.
Гаврило. От і розсмішив нас Медвідь.
1-й чоловік. Що ж його робить?
Всі. Тікать!
Гаврило. Куди?
Грива. Тікають люде звідсіль: одні до гайдамаків пристають, другі шукають нових слобід.
1-й чоловік. Та йти самому в ліс не штука, а от як жінку, діток безпомічних покинуть тут, — на них же упаде і помста, й кара.
Гаврило. Нема кому дать всім пораду добру.
Медвідь. Так от же Сава обіщав усіх нас вивести звідсіль.
Всі. Так будемо тікать!
ЯВА III
Ті ж і Микита, вбіга.
Микита. Від лісу йде великий гомін, багато десь людей зібралось. Брязк такий, неначе військо.
Грива. Може, це Чалий зібравсь обчистить панські ко
мори.
Медвідь. Ану лиш, цитьте! (Прислухається біля вікна.) Тиша. Еге, чутно вже клекіт. Коли йдуть гучно, гомонять, то це не гайдамаки, а, певне, панське військо! Треба нам вийти звідсіля, бо як прийде охота освітить шлях, то корчму цю зараз запалять. Перше я вийду. Сидіть тихо. Та слухать: що звелю — робить всім миттю! (Вийшов.)