Костенко Лiна

ЛІНА КОСТЕНКО * * * Чекаю дня, коли собі скажу: оця строфа, нарешті, досконала. О, як тоді, мабуть, я затужу! І як захочу, щоб вона сконала. І як

ЛІНА КОСТЕНКО * * * Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану. В барельєфах печалі уже їм спинилася мить. А підмайстри іще не зробились майстрами. А робота не жде.

ЛІНА КОСТЕНКО *** Тут обелісків ціла рота. Стрижі над кручею стрижуть. Високі цвинтарні ворота високу тишу стережуть. Звання, і прізвища, і дати. Печалі бронзове лиття. Лежать наморені солдати,

ЛІНА КОСТЕНКО * * * Старенька жінко, Магдо чи Луїзо! Великий світ, холодні в нім вітри. У нас ще й досі круппівське залізо виорюють у полі трактори. Ну,

ЛІНА КОСТЕНКО СВІТЛИЙ СОНЕТ Як пощастило дівчині в сімнадцять, в сімнадцять гарних, неповторних літ! Ти не дивись, що дівчинка сумна ця. Вона ридає, але все як слід. Вона