Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану… – Ліна Костенко

ЛІНА КОСТЕНКО

* * *

Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.

В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.

А підмайстри іще не зробились майстрами.

А робота не жде. Її треба робить.

І приходять якісь безпардонні пронози.

Потираючи руки, беруться за все.

Поки геній стоїть, витираючи сльози,

метушлива бездарність отари свої пасе.

Дуже дививй пейзаж: косяками ідуть таланти.

Сьоме небо своє пригинає собі суєта.

При майстрах якось легше. Вони – як Атланти.

Держать небо на плечах. Тому і є висота.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: