Костенко Лiна
Достигають яблука ранети (*). Рання осінь листя золотить. Гарний хлопець з іншої планети, може, завтра в гості залетить. Діло звичне — міжпланетні мандри. Усміхнеться, зніме свій шолом. Скаже:
А й правда. Крилатим ґрунту не треба. Землі немає. То буде небо. Немає поля. То буде воля. Немає пари. То будуть хмари. В цьому, напевно, правда пташина… А
Давно, іще в шістсот якомусь році, ну, цебто більш як три віки тому, коли носили шпаги ще при боці і розважали стратами юрму, коли відьом палили при народі,
Дощ полив, і день такий полив’яний (1). Все блищить, і люди як нові. Лиш дідок старесенький, кропив’яний, блискавки визбирує в траві. Струшується сад, як парасолька. Мокрі ниви, і
ПІСЕНЬКА ПРО КОСМІЧНОГО ГОСТЯ Достигають яблука ранети. Рання осінь листя золотить. Гарний хлопець з іншої планети, може, завтра в гості залетить. Діло звичне — міжпланетні мандри. Усміхнеться, зніме