Соловейко – Микола Костомаров

СОЛОВЕЙКО



Зелений сад, зелений сад.

Зеленая могила!

Зелений сад вдяга весна,

Могила забриніла!

Як гарно слухать, коли в ніч

Маленький соловейко

В квітках затлямка, засвистить

Так приязно, любенької

А тут вони ведуть танок!

Хто гласи їх розлічить?

Хто передом із їх іде?

Хто зорі перелічить?

Той на тополі, ті в кущах,

Ті в вербах, ті в калині…

Один біля могили сам

Співає на ялині.

Щебече він — не то співець

Віршами люб'язними

Кохання й радість розділя

З серцями приязними.

Затьохка він — не то біди

Оплакує людськії,

Жаль ллється в серце, як в квітки

Крапельки дощовії.

От застогнав, і от замовк…

Терликнув — вп'ять залився,

Не то співець в останній раз

Із миром розпростався!

І в небо думкою влетів,

Між зорями співає,

А странній спів його людей

Уже не порушає.

Співає пташка, і ніхто

Не взяв її в примітку!

Співа співець — ніхто йому

З душі не кине квітку!

Одно серденько між всіма

Глас пташин розпізнало,

Одно серденько пісня та

Співцева розрушала.

І цілий день смутна, тиха

Самотняя могила,

А вранці зомнята трава.

Де дівчина сиділа.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: