“Книги Битія…” — один з найяскравіших документів української думки XIX ст.,
задумані і написані як програма Кирило-Мефодіївського братства, став своєрідним
Маніфестом відродженого в XIX ст. українства. Твір знайдений в 1917 р. в
жандармських архівах Петрограда. Вперше опублікований у 1921 р. в журналі “Наше
минуле”, звідки його в 1921 р. передрукував Михайло Возняк у своїй книзі
“Кирило-Мефодіївське Братство”.
МИКОЛА КОСТОМАРОВ
КНИГИ БИТІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
1. Бог создав світ: небо і землю, і населив усякими тварями, і поставив над усею
твар'ю чоловіка, і казав йому плодитися і множитися, і постановив, щоб род
чоловічеський поділився на коліна і племена, а кожному колінові і племену
даровав край жити, щоб кожне коліно і кожне племено шукало Бога, котрий од
чоловіка недалеко, і поклонялись би Йому всі люди, і віровали в Його, і любили б
Його, і були й усі щасливі.
2. Але род чоловічий забув Бога і оддався дияволу, а кожне племено вимислило
собі богів, а в кожному племені народи повидумувала собі богів, і стали за тих
богів биться, і почала земля поливатиси кров'ю і усіватися попелом і костями, і
на всім світі сталось горе, і біднота, і хороба, і нещастя, і незгода.
3. І так покарав людей справедливий Господь потом, войнами, мором і найгірше
неволею.
4. Бо єдин єсть Бог істиний і єдин він цар над родом чоловічим, люди, як
поробили собі багато богів, то з тим укупі поробили багато царів, бо як у
кожному кутку був свій бог, так у кожному кутку став свій цар, і стали люди
биться за своїх царів, і пуще стала земля поливатися кров'ю і усіватися попелом
і костями, і умножились на всім світі горе, біднота і хороба, і нещастя, і
незгода.
5. Нема другого Бога, тільки один Бог, що живе високо на небі, іже везді сий
Духом святим своїм, і хоч люди поробили богів в постаті звіриній і чоловічій со
страстями і похотями, а то не боги, а то страсті і похоті, а привив над людьми
отець страстей і похотей, чоловіко-убийця диявол.
6. Немає другого царя, тільки один Цар Небесний Утішитель, хоч люди і поробили
собі царів в постаті своїх братів — людей, со страстями і похотями, а то не були
царі правдиві, бо цар єсть то такий, ще прр вить над усіма, повинен бути
розумніший і найсправедливішій над усіх, а розумніший і найсправедливіший єсть
Бог, а ті царі — со страстями і похотями, а правив над людьми отець страстей і
похотей, чоловікоубивця диявол.
7. І ті царі лукаві побрали з людей таких, що були сильніші, aбо їм нужніші, і
назвали їх панами, а других людей поробили їх невольниками, і умножились на
землі горе, біднота і хороба, і нещастя, і незгода.
8. Два народи на світі були дотепніші: Євреї і Греки.
9. Євреїв сам Господь вибрав і послав до їх Моїсея, і постановив їм Моїсей
закон, що приняв од Бога на горі Синайській і постановив, щоб усі були рівні,
щоб не було царя між ними, а знали б одного царя Бога небесного, а порядок
давали б судді, котрих народ вибирав голосами.
10. Але Євреї вибрали собі царя, не слухаючи старця святого Самуїла, і Бог тоді
ж показав їм, що вони не гаразд зробили, бо хоч Давид був луччий з усіх царей на
світі, однак його Бог попустив у гріх, що він одняв у сосіда жінку: се ж так
було, аби люди зрозуміли, що хоч який добрий чоловік буде, а як стане
самодержавно пановати, то зледащіє. І Соломона, мудрішого з усіх людей, Бог
попустив у саме велике кепство — ідолопоклонство, аби люди зрозуміли, що хоч
який буде розумний, а як стане самодержавно пановати, то одуріє.
11. Бо хто скаже сам на себе: “Я луччий од усіх і розумніший над всіх, усі
мусять коритися мені і за пана мене уважати, і робить те, що я здумаю” — той
согрішає первородним гріхом, которий погубив Адама, коли він, слухаючи диявола,
захотів порівнятися з Богом і здурів, — той навіть подобиться самому дияволу,
котрий хотів стать в рівню з Богом і упав у пекло.
12. Єдин бо єсть Бог і єдин він Цар, Господь неба і землі.
13. Тим і Євреї, як поробили собі царів і забули єдиного Царя небесного, зараз
одпали і од істинного Бога і почали кланятися Ваалу і Дагону.
14. І покарав їх Господь: пропало і царство їх, і всіх забрали у полон Халдеї.
15. А Греки сказали: “Не хочемо царя, хочемо бути вільні і рівні”.
16. І стали Греки просвітленні над усі народи, і пішли од них науки і скуства і
умисли, що тепер маємо. А се сталось за тим, що не було у них царей.
17. Але Греки не дізнались правдивої свободи, бо хоч одріклись царей земних, та
не знали Царя Небесного і вимишляли собі богів, і так царей у їх не було, а боги
були, тим вони в половину стали такими, якими були б, коли б у них не було богів
і знали б небесного Бога. Бо хоч вони багато говорили про свободу, а свободні
були не всі, а тільки одна частка народа, прочі ж були невольниками, і так царів
не було, а панство було: а то все рівно, як би у їх було багато царів.
18. І покарав їх Господь: бились вони між собою, і попали в неволю іспершу під
Македонян, а друге до Римлян.
І так покарав Господь род чоловічеський: що найбільша часть його, сама
просвіщенна, попалась в неволю до римських панів, а потім до римського
імператора.
19. І став римський імператор царем над народами і сам себе нарік богом.
20. Тогді возрадувався диявол і все пекло з ним. І сказали в пеклі: от тепер уже
наше царство; чоловік далеко одступив од Бога, коли один нарік себе і царем і
богом вкупі.
21. Але в той час змилувався Господь Отець небесний над родом чоловічим і послав
на землю Сина свого, щоб показать людям Бога, царя і пана.
22. І прийшов Син Божий на землю, щоб одкрити людям істину, щоб тая істина
свободила род чоловічий.
23. І навчав Христос, що всі люди братія і ближні, всі повинні любить попереду
Бога, потім один другого, і тому буде найбільшая шана од Бога, хто душу свою
положить за друга своя. А хто перший між людьми хоче бути, повинен бути всім
слугою.
24. І сам на собі приклад показав: був розумніший і справедливіший з людей,
стало буть, цар і пан, а явився не в постаті земного царя і пана, а народився в
яслах, жив у бідності, набрав учеників не з панського роду, не з учених
філозофів, а з простих рибалок.
25. І став народ прозрівать істину: і злякалися філозофи і люди імператора
римського, що істина бере верх, а за істиною буде свобода і тоді вже не так
легко буде дурить і мучить людей.
26. І засудили на смерть Ісуса Христа, Бога, царя і пана; і претерпів Ісус
Христос оплеванія, заушенія, бієнія, крест і погребеніє за свободу роду
чоловічого, тим, що не хотіли прийняти його за царя і пана, бо мали другого царя
— кесаря, що сам себе нарік богом і пив кров людськую.
27. А Христос-цар свою кров пролив за свободу рода чоловічого і оставив на віки
кров свою для питанія вірним. І воскрес Христос в третій день, і став царем неба
і землі.
28. Ученики його, бідні рибалки, розійшлись по світу і проповідували істину і
свободу.
29. І ті, що приймали слово їх, стали братами між собою — чи були преж того
панами, або невольниками, філозофами, або невченими, усі стали свободними кров'ю
Христовою, котру зарівно приймали, і просвіщенними світом правди.
30. І жили християни братством, усе у них було общественне, і були у них вибрані
старшини, і ті старшини були усім слугами, бо Господь так сказав: “Хто хоче
першим бути, повинен бути всім слугою”.
31. Тогді імператори римськії і пани, і чиновні люди, і вся челядь їх, і
філозофи піднялись на християнство і хотіли викорінити Христову віру, і гибли
християни, їх і топили, і вішали, і в чверті рубали, і пекли, і залізними
гребінками скребли, і іні тьмочисленнії муки їм чинили.
32. А віра Христова не уменшалась, а чим гірше кесарі і пани лютували, тим
більше було вірующих.
33. Тоді імператори з панами змовились і сказали поміж собою: “Уже нам не
викоренити християнства: піднімемось на хитрощі, приймемо її (віру Христову)
самі, перевернемо ученіє Христово так, щоб нам добре було, та й обдурімо народ”.
34. І почали царі приймати християнство, і кажуть: “От, бачите можна бути і
християнином і царем вкупі”.
35. І пани приймали християнство, і казали: “От бачите, можна бути і
християнином і паном вкупі”.