Критика
«Наталка Полтавка» Котляревський
Ще одним досягненням Котляревського стала його п’єса «НАТАЛКА ПОЛТАВКА». Причина її написання була дуже проста: ставши директором Полтавського театру, І. Котляревський був невдоволений репертуаром. Тому, на відміну від «високої» класицистичної трагедії, яка за допомогою абстрактно-логічного узагальнення показувала подвиги й страждання видатних людей, та комедії, де об’єктом смішного виступав народ, у п’єсах І. Котляревського представники простого народу виходять на сцену як герої, гідні поваги й наслідування. П’єса «Наталка Полтавка» — це перший драматичний твір нової української літератури, який, за влучним висловом видатного українського драматурга Івана Карпенка-Карого, є «праматір’юукраїнського народного театру».
П’єса була написана у 1819 році, але майже два десятиліття не друкувалася і поширювалася серед народу в рукописному вигляді. Найдавніший і найавторитетніший список, що зберігся, 1821 року.
Вперше «Наталку Полтавку» було поставлено 1819 року в Полтаві за участі знаменитого актора Михайла Щепкіна. З цього часу починається сценічне життя безсмертної «української опери на дві дії», як назвав її сам автор. 21 січня 1821 року «Наталку Полтавку» було поставлено в Харківському театрі. Вперше п’єсу надрукував відомий філолог-славіст Ізмаїл Срезневський 1838 року в «Украинском сборнике».
За жанром «Наталка Полтавка» — соціально-побутова драма, глибоко національна характерами й естетичною формою, перший твір нової української драматургії, у якому поєдналися ознаки сентименталізму та просвітницького реалізму. Темою твору є драма кохання бідної української дівчини-селянки, яка відстоює своє право на щастя.
Сюжет має соціальне спрямування, адже перешкодою на шляху до одруження Наталки з Петром стає майнова нерівність. Спочатку вони не одружились через бідність Петра, і це змусило йото піти на заробітки. Потім на шляху до їхнього щастя стає пан возний, який намагається примусити Наталку вийти за нього заміж. А чому примусити? Тому що возний — багатий пан, який займає таке соціальне становище (судовий чиновник), що дозволяє йому зверхньо дивитися на простих селян.
В основі сюжету п’єси лежить цілком життєвий конфлікт.
Конфлікт у художньому творі — це суперечність, зіткнення, що лежить в основі боротьби між дійовими особами і зумовлює розвиток подій у художньому творі.
Головною сюжетною лінією п’єси є виникнення, розвиток і загострення конфлікту між Наталкою, бідною селянською дівчиною, і возним Тетерваковським, багатим паном, але нелюбим Наталці. Саме цьому підпорядковані всі інші взаємини дійових осіб.
Композиція твору доволі проста; дія в ньому розвивається надзвичайно природно, легко, динамічно, відчувається органічна єдність усіх сцен і частин. Жодну сцену з твору не можна вилучити, кожна репліка несе певне ідейно-художнє навантаження. З композиційного погляду важливу роль відіграють вдало дібрані пісні. Вони допомагають глибше і виразніше розкрити характери дійових осіб, сприяють розгортанню основної сюжетної лінії, розвитку конфлікту.
Розстановка дійових осіб у п’єсі теж стосується композиції твору. В п’єсі всього шість дійових осіб. Їх можна віднести до двох протилежних груп: з одного боку Наталка, Петро, Терпилиха й Микола, а з другого — возний Тетерваковський і виборний Макогоненко. На одруження з Наталкою є два претенденти: Петро і возний. Кожний має свого посередника. Для Петра -— це Микола, для возного — виборний. Образ матері ніби відокремлений.
Важливу композиційну роль відіграють ремарки — авторські пояснення, зауваження в тексті драматичного твору, які з’являються за перебігом дії, про час і обстановку на сцені, поведінку дійових осіб, міміку, жести, інтонацію тощо. В «Наталці Полтавці» вони лаконічні, але чіткі й виразні.
Драматургічні особливості «Наталки Полтавки» виявляються:
- у динамічному і природному розвитку дії, гостроті конфлікту, що лежить в основі п’єси;
- в умілому застосуванні народного гумору, що іноді переходить у сатиру;
- у вдалому використанні народних і створених автором пісень;
- у багатстві, барвистості та індивідуалізації мови.
Головною дійовою особою п’єси є Наталка. Це образ простої, роботящої, чесної, розумної української дівчини. Почуття людської гідності, самоповаги, розум і шанобливість, наполегливість у боротьбі за своє щастя — риси характеру, властиві Наталці, ідуть від самого життя. Образ Наталки сприймається через її дії, вчинки, а також мову — просту, звичайну розмовну українську мову тих часів, що пересипана дотепними (але не образливими) прислів’ями і приказками, афористичними висловами. Ці мовні засоби Наталка вживає цілком доречно, відповідно до обстановки, і вони допомагають їй краще, чіткіше висловити свої почуття. А часом мова героїні виливається в пісню, і тоді в її словах чується глибокий ліризм, щира задушевність.
Наталка Полтавка — перший в новій українській літературі позитивний, реалістично змальований образ жінки-селянки тих далеких часів. Можна сміливо стверджувати, що це ідеальний образ української селянської дівчини з усіма її чеснотами. У ній — жодної негативної риси, жодного негативного вчинку.
Новаторство п’єcu «Наталка Полтавка» полягає в тому, що образ головної героїні — дівчи- ни-красуні Наталки — І. Котляревський узяв з народу й показав її як ідеал молодої українки, фактично позбавленої вад характеру. Наталка уособлює найкращі риси української жінки, яка відстоює людську гідність, бореться за своє щастя.
Народжена генієм Котляревського дівчина з Полтави стала типовим образом гарної і щиросердечної української дівчини, яка ось уже майже два століття не старіє, а живе і полонить серця мільйонів людей своєю красою, добрим характером, глибиною почуттів, людяною поведінкою, душевним благородством, моральною чистотою і нев’янучою, вічною молодістю.
Історичне значення п’єси «Наталка Полтавка» в тому, що вона започаткувала нову українську драматургію, написану живою розмовною мовою, побудовану на засадах народності. Зрештою, це перша соціально-побутова драма із селянського життя в усій європейській літературі.