МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ
(1864-1913)
Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. в місті Вінниці в родині чиновника. Початкову освіту здобув у Барській школі; протягом 1876-1880 рр. навчався в Шаргородській духовній семінарії. Мріям Коцюбинського про гімназію та університет через складні родинні й матеріальні обставини здійснитись не судилося; брак системних знань довелось надолужувати за допомогою самоосвіти. Письменник цікавився громадським життям, захопився ідеями народовольців, за участь у нелегальному русі потрапив під поліційний нагляд.
1891 року Коцюбинський склав іспит на право працювати народним учителем. Після нетривалого періоду вчителювання він обіймав посаду співробітника Одеської філоксерної комісії, що займалась організацією боротьби зі шкідником винограду — філоксерою. Працюючи в комісії, письменник з 1892 до 1896 р. проживав у Бессарабїї та в Криму. Обізнаність із життям молдавського та кримсько-татарського народів позначилась на тематиці його творів. На початок роботи в комісії припадає зближення Коцюбинського з Братством тарасівців — організацією молодих інтелектуалів, що прагнули в усьому бути послідовними, «свідомими» українцями на противагу старшому поколінню так званих українофілів, схильних до співробітництва з колоніальною адміністрацією.
Подолавши в 1896-1897 рр. хворобу, письменник нетривалий час був співробітником Житомирської газети «Волинь», а 1898 року переселився до Чернігова, де працював у земській управі. Одночасно він брав активну участь у культурному житті міста, влаштовував літературні вечори, що дістали назву «літературні суботи», підтримував письменників-початківців.
У 1900-х роках стан здоров’я Коцюбинського значно погіршився. Сухоти та хворе серце змушують його виїздити на лікування до Італії. Завдяки пенсії, що надало письменникові «Товариство прихильників української літератури, науки і штуки», він дістав можливість залишити обтяжливу роботу в земстві. Проте загострення хвороби не дозволило повністю переключитись на літературну працю. Помер письменник 25 квітня 1913 р., похований у Чернігові.
До перших літературних спроб Коцюбинський вдавався ще у дванадцятилітньому віці, пізніше, навчаючись у семінарії, писав вірші й прозу. У 80-90-х роках письменник пройшов складний шлях удосконалення літературної техніки. Певний час його проза ще лишалась у стильових межах етнографічного реалізму з його увагою до селянських тем та побутописанням, водночас у ній увиразнилась чітка тенденція до посилення психологізму. У цей час автор написав цікаві оповідання для дітей: «Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник», звернувся до морально-етичної та соціальної проблематики у творах «На віру», «П’ятизлотник», «Хо», «Для загального добра» та ін.
Логічною у творчій еволюції Коцюбинського стала відозва до українських письменників, складена ним разом з М. Чернявським. Автори закликали до оновлення тематики творів і літературного стилю, вважаючи, що українському письменству не варто обмежуватись лише селянськими темами, а треба орієнтуватися на смаки інтелігентного читача. Проголошені наміри Коцюбинський прагнув реалізувати у своїй художній практиці. З початку 1900-х рр. у його творчості посилюється імпресіоністична (від фр. impression — враження) манера письма, що передбачає специфічну техніку відтворення безпосередніх вражень, які й становлять те «повідомлення», що несе в собі твір.