Критика
«Тіні забутих предків» Коцюбинський
Останній період творчості Коцюбинського характеризується його інтересом до загадкового світу народної міфології. Результатом такої зацікавленості стала поява одного з найкращих творів письменника — «Тіні забутих предків». Звернувшись до життя карпатських українців, автор зобразив поетичний світ давніх гуцульських традицій, сильних і нестримних почуттів, органічної єдності з природою.
Задум повісті у письменника виник у 1910 році, коли він вперше побував на Гуцульщині. У 1911 р., збираючи матеріал для твору, Коцюбинський в листі до Євгена Чикаленка про свої враження писав: «Якби Ви знали, яка тут велична природа, який цікавий народ гуцули, з багатою, своєрідною психікою, з буйною фантазією, дивними звичаями і мовою».
Письменник бував на полонинах, зустрічався з гуцулами в будні та свята, вивчав їхні звичаї, обряди, слухав легенди й повір’я. Його захопила самобутність і неповторність цієї чарівної гілки на дереві життя українського народу.
Крім особистих вражень, працюючи над повістю, Коцюбинський користувався фольклорно-етнографічними збірниками Володимира Гнатюка («Етнографічні збірники»), Івана Франка («Гуцульські примівки») та іншими. Письменник мав глибокі знання з ботаніки — розпізнавав сорти різних дерев Карпат, види трав, квітів. Він знав назви багатьох гір, речі домашнього побуту гуцулів, особливості їх діалекту.
Коцюбинський як художник слова надзвичайно вимогливий до себе. «Боюсь, хвилююсь, але пишу», — повідомляє він в одному з листів. Письменник прагнув перенести в повість світогляд, повір’я, легенди і побут гуцулів, колорит і запах Карпат. І це йому вдалося.
Головне в сюжеті твору — короткочасне, як весна, щастя і трагедія Івана й Марічки, українських Ромео і Джульетта. Іван і Марічка — герої твору — це справжні діти природи, яку вони сприймають як живу істоту, чарівну і загадкову. Це щедро обдаровані люди, їм властиве тонке відчуття природи, щирість сердець і доброта, любов до пісні й музики, здатність самим творити веселі й сумні співаночки. З дитячої дружби маленьких пастушків у пору юності Івана й Марічки розквітло їх ніжне і глибоке кохання, яке спалахнуло, як блискавка, і трагічно обірвалося.
Головну увагу в повісті приділено зображенню формування характеру, життя і смерті Івана. З раннього дитинства Іван виявив незвичайну спостережливість, задумувався над життям, часто дивився перед собою, а бачив «якесь далеке і невідоме». «Коли Іванові минуло сім літ, він вже дивився на світ інакше. Він знав вже багато». Саме через уяву Івана-дитини й Івана-юнака, а також Марічки, пастуха Миколи, Юри-мольфара, Палагни письменник розкриває світогляд, уявлення гуцулів про різні злі сили — арідника (злий дух), лісовиків, мавок, русалок, чугайстра, про «всякі злі духи», які «заповнюють скелі, ліси, провалля, хати й загороди та чигають на християнина або на маржину, щоб зробити їм шкоду». Надприродною силою володіли й деякі люди — баба Хима, мольфар Юра та інші.
Іван сприймав світ як казку, повну чудес, цікаву, таємничу і страшну. Іван-юнак був стрункий, як смерека, міцний і вродливий легінь. Природа навчила його грати на флоярі, передавати мелодією свою любов до Марічки. Через співаночки Марічки він зрозумів її поетичну і добру душу. Тяжко переживає Іван розлуку з Марічкою, коли був змушений піти в найми, на полонину, і особливо — її загибель під час повені. Смерть коханої погнала його з рідного краю. «Шість літ не було чутки про нього, на сьомий раптом з’явився. Худий, зчорнілий, багато старший од своїх літ, але спокійний… Ще з рік так походив, а відтак оженився. Треба ж було ґаздувати». Палагна, з якою одружився Іван, була з багатого роду, але щастя йому не принесла. Іван «не був жадний до багатства — не на те гуцул живе на світі — саме плекання маржинки сповняло радістю серце». Іван господарював і згадував Марічку, часто чув її голос:
Ізгадай мні, мій миленький,
Два рази на днину,
А я тебе ізгадаю Сім раз на годину.
Легковажна поведінка Палагни, яка завела собі «любаска», довершила трагедію Іванового серця. До нього уві сні й наяву приходить Марічка, йому чується її голос. Він відчував «потребу оповідати їй ціле своє життя, про свій тусок за нею, безрадісні дні, свою самотність серед ворогів, нещасливе подружжя…». Велика туга за щасливим минулим, душевний протест проти безрадісного животіння призводять Івана до передчасної смерті.
«Тіні забутих предків» — модерний твір, у якому яскраво простежується імпресіоністична манера подачі матеріалу. Хоч сюжет охоплює невеличкий відрізок часу — життя Івана Палійчука, проекція часу насправді набагато ширша. Можна визначити три часові площини відповідно до культурних шарів, наявних у творі. Перший — це сучасна для оповідача дійсність, побут та світогляд гуцульського села кінця XIX – початку XX століть, яскраво змальована М.. Коцюбинським у деталях. Другий — шекспірівський ідеал кохання, яким сповнене людське життя, яке підноситься над смертю та облагороджує людину. Третій — доба дохристиянських народних вірувань, що повертає людину до її первісного єднання з природою.
Основні теми, які розробляє Коцюбинський, — життя та смерть, людина та природа, кохання та ненависть, язичництво та християнство. Простота побудови, глибина розуміння проблеми та майстерність письменника вражають. Усе це якнайкраще сприяє втіленню наскрізної ідеї повісті — неможливо існувати без глибинного зв’язку з віковою культурою свого народу, бо без неї людина перестає бути собою, втрачає себе. Єдиний порятунок — дослухатися до голосів непевних тіней забутих предків — голосів природи, що здатні розбудити душу.
Повість «Тіні забутих предків» має багато спільного з написаною в той же час «Лісовою піснею» Лесі Українки. Зокрема, є подібні риси в образах Івана й Лукаша, Марічки й Мавки. Ідея повісті — гімн природі, чистоті людських взаємин і почуттів, засудження бездуховного життя, обмеженого дрібними потребами й інтересами. За повістю М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» кінорежисер Сергій Параджанов разом з Іваном Миколайчуком створили чудовий фільм, який приніс всесвітню славу українському кіномистецтву.
Загалом художня практика Коцюбинського свідчить про значний поступ у розвитку української прози. Для неї характерні тенденції проблемно-тематичного оновлення, цікаві жанрові та стильові пошуки. Письменника по праву вважають однією з найбільш яскравих і оригінальних постатей в українській літературі кінця XIX – початку XX століття.