Засоби зображення комічного у п’єсі М. Куліша «Мина Мазайло»
Микола Гурович Куліш обрав для свого твору жанр комедії, бо що, як не сміх, може найдошкульніше вдарити по Мазайлах, які роду свого цураються. Твір іскрометний, пересипаний такими мовними перлами, що запам’ятовуються надовго. Разом із тим не можна не відчути того болю й смутку автора, який прозирає між рядками, адже саме серед українців знаходяться найзапекліші вороги української мови, національної історії.
У літературі є багато засобів зображення комічного. Найчастіше використовуються такі:
- прагнення дійової особи показати себе не тим, ким вона є насправді;
- несподівані ситуації;
- надання предмету зображення невластивих йому рис;
- сполучення в реченні слів, які означають різнорідні поняття;
- неправильне розуміння персонажем якогось предмета чи явища;
- іронія — художній засіб, комічна сутність якого полягає в невідповідності між прямим змістом висловлювання і його справжнім (прихованим) значенням, що легко вгадується;
- використання або розуміння метафоричних фразеологізмів у прямому значенні; гра слів, побудована на використанні народної лексики;
- уживання гіперболи з метою висміювання зображеного;
- використання пестливих слів з метою висміювання;
- використання політичних термінів для зображення побутової події чи буденної роботи;
- використання вульгаризмів;
- парадокс — сполучення несумісних понять;
- гротеск — сатиричний художній прийом у літературі та засіб типізації, в основі якого лежить художня деформація зображуваних предметів і явищ, нарочито карикатурне їх спотворення з метою гострішого виявлення суті.
Наприклад:
1. Несподівана ситуація.
Намагання Рини вплинути на брата за допомогою його кохання до подруги.
2. Використання народної лексики:
«Хтось одвів мене до дверей. Все — як у тумані. Не знаю, де я, чого прийшов. Серця вже не чую. І раптом воно тьох! — перед очима якесь писане оповіщення. Немов не я, немов хтось інший за мене чита — (серце!). Список осіб, що міняють своє прізвище. Минько Панас на Мінервина Павла. Читаю, не розумію. Вайнштейн Шмуель-Калман-Беркович на Вершиних Самійла Миколайовича — читаю; Засядь-Вовк на Волкова, читаю. Ісидір Срайба на Алмазова, і тут все прояснилось. Я зрозумів, де я і чого прийшов, повернувся назад…».